Мене вже називали на Форумі потворною феміністкою. Отже, усі знають, що я феміністка, а очевидно, що красивих феміністок не існує. Мене так назвав користувач Kowaluu. Чи ненавиджу я його? Так, але оскільки він хлопчик, зарахуємо його за половину чоловіка. Якщо мій чоловік провиниться, я теж його ненавиджу. Це ще один чоловік. Але оскільки ненависть — інший бік любові, зарахуймо його теж як половину. Загалом як феміністка я ненавиджу одного цілого чоловіка. Але це ще не все. Я також ненавиджу ґвалтівників. Їх буде мільйони.

Виходить, як два плюс два, що я ненавиджу неабияку кількість чоловіків. До цього числа мушу додати Jana Pospieszalskiego і Giertychów (батька із сином), а також усіляких мізогінів. Буде сотні мільйонів, не менше. Справді, феміністки ненавидять чоловіків.

Однак проблема не в тому, чи я як феміністка ненавиджу чоловіків, що я вже довела, а в тому, чи маю я на це право?

Візьмімо, наприклад, ґвалтівників. Якщо так звана нормальна жінка каже, що ненавидить ґвалтівників, вона почує: Але ж це природно, адже ти жінка. З акцентом на «природно». Якщо те саме визнає феміністка, вона дізнається: Але ж це зрозуміло, адже вони ґвалтують жінок. З акцентом на «жінок».

Із визначення феміністки випливає, що самець — її ворог, тому вона ненавидить заради ненависті, навіть цих нещасних ґвалтівників.

Що б ми не хотіли сказати, на яку б тему не висловлювалися, спочатку мусимо почати з пояснень щодо нашої нібито постійної ненависті до всіх чоловіків. Адже жінка й ненависть — несумісні. Ненависть — це чоловіче почуття.

Але саме завдяки цьому почуттю людина здатна боротися. Навіть коли вступаєш у боротьбу за власний захист, без агресії не обійтися. А жінкам уже давно було за що боротися. За виборчі права, право на спадщину, доступ до освіти, людське ставлення. За привілеї, яких не здобудеш мирним шляхом і лагідністю.

Для всіх, хто мені не вірить, пропоную невеликий експеримент. Спробуйте мирним шляхом, добрим словом, ніжністю та солодкістю, притаманними прекрасній статі, перебрати вдома контроль над пультом від телевізора. Але не на один вечір чи серіал. Назавжди.

Нормальні жінки теж не люблять феміністок. Саме за те, за що їх не люблять чоловіки. За те, що феміністки користуються чоловічими почуттями.

Якщо ніхто не любить і не хоче феміністок, чи був би світ без них кращим?

Я дивлюся на свою бабусю, яка відмовилася від професійної роботи, щоб доглядати за дітьми й чоловіком, і завжди про це шкодувала, бо мусила постійно вислуховувати нагадування чоловіка про те, за чиї гроші вона їсть. І дивлюся на свою подругу, яка відмовилася від професійної роботи, щоб виховувати дітей, але вміє сказати чоловікові, що її робота вдома важлива й потрібна. Чи відбулася ця зміна сама собою?

Я слухаю висловлювання жінок, яких били як дружин і які сьогодні здатні сказати «ні», протистояти домашній агресії. А тридцять чи п’ятдесят років тому вони страждали б мовчки, за мовчазної згоди родини. Я помічаю величезну зміну у ставленні до самотніх матерів та їхніх дітей сьогодні. Приклади можна було б множити.

Я можу відповісти на запитання, чи феміністки ненавидять чоловіків.

Я можу відповісти на запитання, чому ані чоловіки, ані нормальні жінки не люблять феміністок.

Я лише не можу відповісти на запитання, чому феміністкам не можна ненавидіти хоча б деяких чоловіків?

Grażyna Hanaf