У Любліні студента забили до смерті десятеро п’яних бандитів. Вони напали на нього та його двох товаришів, били їх дерев’яними палицями, вирваними з лавок, камінням і бруківкою. Убивцям від шістнадцяти до двадцяти з лишком років.
Тієї ж ночі в Rzeszów кілька десятків агресивних і замаскованих уболівальників влаштували вуличну бійку. Вони пошкодили два поліцейські автомобілі. При цьому кричали: «Заплатити за Łódź».
Тим часом у Łódź на світанку поліція затримала п’ятьох осіб, підозрюваних у жорстокому побитті шістдесятирічного чоловіка, який наважився зауважити, що вони надто голосно розважаються. Ледь не приречений на смерть літній чоловік потрапив до лікарні. Нападникам трохи за двадцять, двоє із затриманих — жінки. Усе це сталося лише за одну ніч — із 5 на 6 червня.
Міф про невинність
Те, що серед молодих, часто навіть неповнолітніх людей стає дедалі більше злочинців, саме по собі вже непокоїть. Однак значно небезпечнішим явищем є зростання кількості злочинів, скоєних ними, які вважаються особливо небезпечними для життя і здоров’я. Йдеться про вбивства, побиття, зґвалтування та пограбування. Молоді бандити безжальні, дуже агресивні й жорстокі.
Але ж здавалося б, що дитинство та юність — це лагідний і радісний період. Дітей вважають взірцем невинності, гідної наслідування. У дорослому уявленні дитина не здатна ненавидіти, вбити чи вчинити інший аморальний вчинок.
Реальність, здається, цьому суперечить, принаймні щодо підлітків. Як же можливо, щоб невдовзі після вступу в підлітковий вік у психіці людини відбувалася така драматична зміна, що з невинного дитяти вона перетворюється на безжального вбивцю? Не можна всю провину перекласти на деморалізуючий вплив дорослого суспільства.
Зрештою, відомо, що молоді злочинці деморалізують себе самі, отже, вони мусять носити в собі зародок власної ницості. Підживлюваний алкоголем, цей зародок розростається до монструозних розмірів. За даними поліції, саме алкоголь найсильніше посилює жорстокість і агресію, але є ще один чинник, який вивільняє найгірші інстинкти: присутність групи. У товаристві друзів п’яні бандити не мають жодних докорів сумління.
Але звідки агресія береться в особистості молодих людей? Найпростіше пояснення — стверджувати, що вона була там від самого початку, ще до того, як вони стали підлітками. Вроджена, а можливо, також прищеплена батьками, школою та оточенням, вона зростала разом із дитиною, щоб зрештою заволодіти нею через кільканадцять років. Однак таке пояснення неприйнятне для багатьох дорослих, переконаних у шляхетності себе та своїх дітей. Мають бути інші причини.
Ланцюг без кінця
У середині дев’яностих років CBOS запитав поляків, що, на їхню думку, впливає на зростання рівня злочинності. Найбільше людей назвали безробіття та бідність, тобто проблеми, що стосуються багатьох поляків. Вкрай важке життєве становище справді штовхає до злочину, особливо якщо людина, яка втратила роботу й те, що мала, вже не має чого втрачати. Але чи саме в бідності та безробітті криється джерело злочинності серед молоді?
Без роботи залишається кожен п’ятий, а можливо, кожен четвертий поляк, але напевно не шістнадцятирічний юнак. Навряд чи варто вважати, що проблема з пошуком роботи спричиняє сильне розчарування в учня ліцею чи технікуму. Настільки сильне, що змушує його напасти на першого-ліпшого перехожого або навіть убити його.
Сама по собі бідність також не видається достатньою причиною. Молодим злочинцям рідко доводиться утримувати власну сім’ю, оплачувати житло чи купувати ліки. Натомість у них є гроші на алкоголь, цигарки, квиток на матч або новий спортивний костюм. До того ж якщо бідність може підштовхнути до проникнення зі зломом чи крадіжки, то важко уявити, щоб понівечення іншої молодої людини покращувало становище юнака, який потерпає від убозтва.
Можна шукати інших, абстрактніших причин зростання агресії та злочинності серед молоді. Наприклад, відсутність перспектив. Молоді люди не бачать перед собою майбутнього і тому спрямовують зростаючий гнів проти так влаштованого світу на себе та інших. Або ж відсутність інтересів і прагнень. Молодим людям не важливо чогось досягати, тому вони зосереджуються на найпростішому — тобто на побитті.
Однак щоразу, коли називають більш-менш популярну причину, виникає наступне питання: чому саме це вивільняє агресію, а не, скажімо, апатію чи зневіру? Ланцюг причин можна розвивати нескінченно, вказуючи на дедалі загальніші чинники, аж поки не дійдемо висновку, що світ навколо нас як такий викликає гнів. Відстеження причин бандитської агресії молоді може бути безрезультатним. Хоча б тому, що знайдені причини не вдасться усунути: адже як виправити весь світ?
Страх проти агресії
Замість боротися з палаючим лісом легше контролювати маленьке вогнище. Тож, можливо, краще визнати, що агресія та ницість закладені в природі людини від народження. Потрібно лише вміти їх контролювати, щоб вони не руйнували життя дитини, яка дорослішає, та інших людей.
Міф про дитячу невинність присипляє пильність дорослих, доки не стає надто пізно. Дитина нібито не може відчувати негативних емоцій, тому ніхто не вчить молоду людину давати собі раду з розчаруванням, гнівом чи заздрістю. А нагод пізнати ці емоції родина, школа та однолітки не шкодують дітям і підліткам. І цього, безперечно, не уникнути.
Чи повинні ми розмовляти з дошкільнятами про агресію та злочини? Відповісти на це питання легше, ніж можна було б очікувати. Людство століттями порушує цю тему, хоча, можливо, не в буквальний і прямий спосіб, ув’язнюючи її в метафорі казки. Адже що таке казки, як не оповіді про жорстокі злочини, скоєні із заздрості чи жадібності, до того ж часто найближчими родичами.
Сучасні батьки та педагоги, однак, бояться відкрито говорити з дітьми про злочини. Казки стають дедалі м’якшими й делікатнішими. Повчальні дитячі книжки та фільми просто переповнені солодкавістю й наївністю, наче дорослі самі бояться страждань, насильства та вигляду крові. І вони справді бояться, бо в суспільстві зростає тривога перед молодими бандитами.
Про масштаби цих страхів свідчать істеричні реакції, такі як марш проти расизму та насильства в Bolesławiec. Смерть підлітка з темнішим кольором шкіри спровокувала лавину чуток про расистське вбивство, скоєне скінхедами. Цього вистачило, щоб розбудити страх серед молоді, яка пройшла вулицями міста в мовчазному протесті проти насильства, конкретно не визначеного.
Мовчання, навіть найгучніше, усе одно залишається тишею. Замість протестувати, можливо, краще було б поговорити з молодою людиною про агресію, перш ніж вона заговорить першою.
Krzysztof Gwizdała