Cezariusz Rudyk захопився музикою ще в початковій школі. Він учився грати на гітарі разом із сусідом і однокласником — Wojtkiem Szajwajem (нині гітаристом гурту Sumptuastic). Через кілька років спільного музикування вони вирішили спробувати свої сили на сцені. Szajwaj став гітаристом, а Rudyk — басистом. «Ми хотіли створити класний гурт і грати в Bolesławiec, але тут не було відповідної атмосфери», — згадує депутат PO. Вони планували виступати в Bolesławiecki Ośrodek Kultury. «Тодішній директор сказав нам: можете грати, якщо виступатимете на Przeglądzie Piosenki Radzieckiej», — розповідає Rudyk. Вони відмовилися.
Obstawa Prezydenta (саме таку назву отримав гурт) уперше виступила на огляді, організованому президентом Legnica. Вона перемогла. «Як це часто буває, у власному місті нас цінували найменше», — розповідає Rudyk. «Але це були надзвичайно прекрасні часи. Ми грали на дуже старій апаратурі, але в цьому була магія. У цій музиці не було жодного обману: блюз — це стиль, у якому не може бути фальші й арифметики, усе має йти зсередини», — додає він.
Наприкінці 80-х Cezariusz Rudyk був призваний до війська. До Obstawa він уже не повернувся. На початку 90-х разом із Wojtkiem Szajwajem вони створили блюз-роковий гурт, а в 1997 році виник поп-роковий гурт Desire. Колектив грав стандарти та власні композиції. Він концертував у Польщі, Німеччині й Нідерландах. «Це була прекрасна пригода, я ніколи цього не забуду і ніколи не шкодуватиму», — схвильовано каже депутат. — «Але це не був шлях, який я міг би обрати назавжди». Під час запису платівки Rudyk зрозумів, що ніколи не стане музикантом першої ліги.
Невдовзі гурт Desire розпався. «У Польщі не було попиту на таку музику», — пояснює депутат. Певний час він грав удома, а зрештою продав бас-гітару. Але повністю не відмовився від музикування. «Якщо людина одного разу цим заразилася, вона не може зупинитися», — каже Cezariusz Rudyk. Нещодавно разом із друзями він грає — цього разу вже на електроакустичній гітарі — у парафії pw. Najświętszego Serca Pana Jezusa. «Ми зустрічаємося, компонуємо, граємося в музику», — розповідає діяч PO. «Завдяки їй можна повністю відключитися, відгородитися від проблем повсякденного життя».
Захопленням Ewy Ołenicz-Bernackiej є фотографія. Депутатку захоплює можливість зупинити мить. «Із фотографією я знайома з дитинства», — каже діячка PO. — «У мене був чудовий дідусь. Я завжди ним хвалюся, він був великою людиною. Власне, я не пам’ятаю його без фотоапарата».
Дідусь майбутньої депутатки любив фотографувати людей. «Мене теж найбільше цікавлять портрети», — зізнається Ołenicz-Bernacka. «Фотографії певною мірою зупиняють життя. Особливо тоді, коли на них люди, які пішли з життя, але яких ми любили. У цьому полягає їхня велика цінність», — додає вона.
Фотографічне захоплення діячки PO поділяє її чоловік Piotr. Торік роботи подружжя можна було побачити в Galeria Concordia. «Я не могла б жити без фотографії», — наголошує депутатка. Багато знайомих подружжя Bernackich фотографують. «Можна сказати, що це заразно», — усміхається Ewa Ołenicz-Bernacka. — «Але це добре. Дійсність потрібно зберігати. Чим більше залишиться після нас, тим краще наші нащадки уявлятимуть, якими ми були».
Депутатка працює вчителькою в Gimnazjum Samorządowym nr 2. Там у неї є вітрина, де вона виставляє свої фотографії. Ба більше, завдяки роботі в цьому закладі вона може реалізовувати ще одне велике захоплення — театр. Вона пише сценарії шкільних вистав, водить своїх учнів на різні вистави.
Театром вона захопилася в ліцеї. Шкільний театр поставив, зокрема, «Хворого на уяву» Мольєра... в оригіналі. «Вистава так сподобалася, що ми зіграли її перед французьким аташе», — розповідає діячка PO. Відтоді вона регулярно ходить до театру. Їй довелося побачити такі чудові вистави, як «Apocalypsis cum figuris» у постановці Jerzego Grotowskiego, «Noc listopadową» Andrzeja Wajdy та «Dziady» в інсценізації Konrada Swiniarskiego. «Театр — це містерія», — наголошує вона.
Bogusław Nowak захоплювався мистецтвом із дитинства. «Я малював, писав картини, потім мене захопила скульптура. Певний час я хотів бути скульптором», — розповідає депутат PO. У Warszawa він випадково дізнався, що театр «Studio Kineo» оголошує набір до пантоміми. «Я пішов на іспит із цікавості й склав його», — каже він. — «Це було захоплення. Я потрапив у це, як сливка в компот».
Потім йому довелося втекти з країни. Він опинився в Paris, у школі Marcela Marceau, якого вважають найвидатнішим представником пантоміми в історії. «Пантоміма стала моїм захопленням. Я люблю сцену, на театральних підмостках почуваюся як риба у воді. Там я можу відкрити певні грані, які щодня не відкриваю; там я стаю цілісним», — згадує депутат.
Коли він залишив професію, то пообіцяв собі, що не стане розчарованим митцем. «Я вирішив дати собі час перечекати, почекати на кращу констеляцію. Настане час, коли я зможу повернутися до пантоміми», — розповідає він. — «Я й досі ношу це захоплення у своєму серці. Важко відмежуватися від того, що ми любимо. Тому, хто пізнав творчий спосіб життя, нелегко буде від нього відмовитися».
Нині він намагається бути організатором культурного життя. «Я не вважаю себе політиком», — наголошує він. — «Я радше митець, який бореться за певні цінності, а політика брудна й сповнена лицемірства. Це не та мова, якою можна користуватися на сцені». І додає, що передусім його цікавить культурна політика.
Чому мистецтво відіграє таку велику роль у його житті? «Бог дав мені певне неспокійне відчуття, яке постійно штовхає мене до нових викликів», — пояснює він. «Я не вмію закопуватися в телевізорі, сидячи на дивані в теплих капцях. У мене все це є, але мені це не служить. Саме мої захоплення надають моєму життю сенсу», — додає він.
(інформація GA)