Сташек дякує Богові, що не падає дощ і йому не потрібно шукати місце на смітнику

Ось розповідь Кшиштофа, яку він опублікував у своєму публічному профілі у Facebook.

Свята з бездомним. У перший день свят я провів деякий час із людиною, для якої свята, мабуть, були дещо іншими, ніж для вас. Після тривалої розмови з ним я зовсім зламався. Коли дізнався, чому він опинився на вулиці й спить у лісі під деревом на морозі. Людина, яка має знання, може чудово висловлюватися. Людина, яка плаче, розповідаючи про те, що з нею сталося. Він нічого в мене не просив, навіть копійки. Однак коли я дав йому гроші, він сам пообіцяв, що купить за них щось поїсти. А коли через деякий час я приніс йому гарячий обід, думав, що серце розірветься від того, з яким апетитом він їв. Вислухавши його історію, я знаю, що ми не маємо права дивитися на всіх них однаково й називати всіх пияками, злодіями, волоцюгами.

У мене до вас прохання: не викидайте те, що залишилося після свят. Покладіть це в пакет і віддайте бездомному. Бездомних можна знайти біля гіпермаркетів, на дачних ділянках у покинутих альтанках, часто біля сміттєвих баків. Благаю, не викидайте, а віддайте їм. Так закликає наш Читач Кшиштоф і розповідає нам усю історію Сташека.

Зустріч зі Сташеком

Я їхав вулицею Болеславця й неподалік медичної амбулаторії на вул. Сташиця побачив чоловіка, який сидів на бордюрі. У нього був візок, наповнений зібраним пошкодженим одягом. Коли я подивився на його обличчя й побачив, що на ньому відображалося, то не зміг байдуже поїхати далі.

Я підійшов до нього. Він змерз, був фізично виснажений і розгублений. Я запитав, що сталося. Він відповів, що у візка зламалося колесо, що насилу тягне його від центру міста й далі вже не має сил. Він не хотів залишати зібрані речі, бо це все, що мав. Його трусило від холоду та втоми, але він навіть не згадав, що потребує допомоги.

Я дістав із гаманця кілька злотих і дав йому зі словами: «Будь ласка, поїж за ці гроші й не пропий». Він відповів: «Бог дивиться згори й знає, що я витрачу їх на їжу, тому обіцяю». Я відійшов від нього на кілька десятків метрів і повернувся.

Я запитав, як довго він тут буде, щоб організувати йому щось гаряче поїсти. Він відповів, що не піде звідси, бо не має сил, а візок не залишить, оскільки інші бездомні заберуть те, що в ньому є.

Я купив йому гарячий обід і чай. Повернувся та попросив, щоб він поїв, поки все гаряче. Він подивився на мене таким поглядом, який я ще довго пам’ятатиму. Було також відчутно, що йому потрібна розмова, тому я сів поруч із ним на тому бордюрі біля головної вулиці. Він їв так, ніби не мав такої їжі в роті роками. А я дивився то на нього, то на людей, які раз у раз проходили повз нас цілими сім’ями в гарному святковому одязі, і ніхто ніяк не реагував.

Сташек, їдучи, запитав мене, чи може звертатися до мене на «ти», хоча раніше я сам звертався до нього безособово на «ти». З огляду на вік він міг би спокійно бути моїм батьком. Я представився йому, і він почав мені розповідати.

Історія Сташека: понівечене тіло після нещасного випадку на роботі

Молодим хлопцем я важко працював у Raciborowice на цементному заводі біля вагонів. Я одружився. Через деякий час влаштувався на керамічне підприємство в Bolesławiec. Ми з дружиною переїхали й винайняли квартиру в місті. На жаль, після тридцяти років я потрапив у серйозну аварію на роботі. Ліву частину моєї голови частково розчавило, через що, зокрема, я втратив зір на ліве око. Моє коліно було розтрощене, а рука — понівечена. У мене також почалася посттравматична епілепсія. Відтоді й почалися мої проблеми.

Пенсію я отримував три роки, після чого мав знову проходити комісію. Нам не вистачало грошей із моєї пенсії та зарплати дружини, щоб утримувати квартиру, тому ми обміняли її на меншу. Виявилося, що стало ще важче, адже в другій квартирі все, включно з опаленням, працювало від електрики.

До того ж саме на 25-ту річницю нашого шлюбу знайома застала мою дружину з власним чоловіком, і я про все дізнався. Я не витримав цього психологічно, сказав дружині, що не маю грошей на розлучення, але більше не хочу з нею жити, бо вона мене підвела й принизила. Я сказав їй, що ми житимемо окремо. Дружина стала алкоголічкою. Вона пила два роки, а наприкінці, коли вже не мала грошей на вино, пила денатурат з іншими п’яницями, які тинялися містом. Через два роки нашого окремого життя її відвезли від Kaufland у мішку на Śluzowa. Часи змінилися, продовжити пенсію ставало дедалі важче, і її переважно отримували ті, хто давав хабарі. У мене таких грошей не було. Я не мав коштів ні на власне утримання, ні на квартиру — і опинився на вулиці.

По щоках дорослого чоловіка текли сльози приниження.

Історію про нещасний випадок і долю Сташека ми не перевіряли, і вона може бути не повністю правдивою.

Що зі Сташеком?

Я дістав ще трохи грошей і дав йому, щоб він мав на наступний прийом їжі. Я запитав, чи йому щось потрібно. Він подивився на мене й несміливо сказав: «Згодилася б якась куртка, бо ця вже дуже брудна». Я запитав, де він живе, як функціонує, як мені його шукати, якщо я привезу куртку. Він показав на гай за будинками й сказав: «Я сплю в цьому лісі». Через деякий час додав: «Кшиштофе, у мене й так чудові свята, подивися, яка погода. Немає морозу, і я дякую Богові, що не падає дощ і мені не потрібно шукати місце у смітнику».

Я не знаю, скільки просидів із ним, але страшенно змерз і ледве підвівся з того холодного бетонного бордюру. Він сидів там значно довше. Чоловік у старому брудному лахмітті, із сивою бородою та обвітреною морозом шкірою обличчя розмовляв зі мною на дуже високому рівні. Він мав знання, добру пам’ять на дати й прізвища. Тоді я подумав: скільки людей щодня проходять повз такого Сташека й дивляться на нього з презирством, бачачи в чоловікові лише пияка?

Через три години Сташек і далі сидів на тому самому місці. За цей час температура вже впала до мінус 2 градусів. Я хотів швидко залишити десь автомобільні сидіння, щоб допомогти йому перевезти його речі, але коли повернувся втретє, Сташека вже не було. Стало темно, і я не мав шансів знайти його в цьому лісі. Припускаю, що він поїв, відпочив, набрався сил і, тягнучи візок далі, затягнув усе до лісу.