Яке слово останнім часом є найпопулярнішим у Польщі? Звісно, р е к о н с т р у к ц і я. У нас новий-старий уряд із реконструйованою посадою прем’єра. Чи добре це? Побачимо. Своєрідної реконструкції зазнали й наші нижньосілезькі вулиці. Воєвода представив нові, чудові назви вулиць, які гідно замінять попередніх, сумнівних патронів. На жаль, цей намір, хоча й шляхетний, м’яко кажучи, запізнився щонайменше на 27 років. Де були всі попередні уряди…? Чому ми й досі ходимо навколо однієї незакритої теми? Значною мірою це наслідок «товстої риски».
Представлені назви вулиць не настільки вже й шокують, хоча є певні винятки. На сторінках istotne.pl уже розгорілася дискусія щодо заміни Маріана Буцька на Тадека Ясінського. Перший із них, щоправда, не був шляхетним поляком, ба більше, навіть зразковим комуністом не був. Але чи є Тадек Ясінський відповідним героєм? Інтернет не залишив на ньому живого місця. Гадаю, однак, що він заслуговує на повагу. Це один із наймолодших захисників Гродна у 1939 році. Він віддав життя, можливо, дещо необачно, але чи були б у наш час деякі «дорослі» здатні на подібний вчинок…? Не будьмо такими критичними.
Наш новий патрон однієї з болеславецьких вулиць, однак, з’явиться лише в Болеславці. У жодному іншому місці, на жодній нижньосілезькій стіні його прізвище не висітиме. Це досить дивно, тим більше що постаті Владислава Грабського та Тадеуша Гайци з’являються неодноразово. Звідки ж така тематична одноманітність? Невже в Польщі бракує видатних особистостей? Шкода, що пан воєвода не взяв до уваги постатей, історично пов’язаних із регіоном.
Увесь цей новий порядок, однак, навіює інші роздуми. Чи не варто було б нарешті змінити назву вулиці К у т у з о в а? Напевно, невдовзі розгориться дискусія: «а навіщо, а для чого?». Можливо, однак, варто, щоб і мешканці Болеславця, і міська влада схилилися над цією ідеєю.
Що ж, Михайло Кутузов комуністом не був. Проте це негативна постать в історії Польщі. Про поляків він був найгіршої думки. Його вважають архітектором поразки наполеонівської кампанії. Не зовсім справедливо, адже його попередник — Михайло Барклай-де-Толлі — є автором стратегії, що полягала у втягуванні Великої армії вглиб морозної Росії. Усі заслуги, однак, дісталися Кутузову.
Маршал також брав участь у боях проти Барської конфедерації (1764–1765) та в польсько-російській війні 1792 року. Це була так звана війна на захист Конституції 3 травня. Наш «герой» був також учасником битви під Дубенкою (18 липня 1792 року). У цій битві війська Тадеуша Костюшка, щоправда, були змушені відступити, але польське військо завдало значних втрат чисельно переважаючим російським силам. На польському боці воювали лише 5300 солдатів (900 загинули). Росіяни мали 25-тисячну армію, а їхні втрати сягнули аж 4000. Хоча Костюшко теоретично не мав жодних шансів, він завдав військам загарбника серйозного удару.
Михайло Кутузов — російський герой, єдина заслуга якого перед Болеславцем полягає в тому, що він завершив тут свій життєвий шлях. Поляки ніколи не мали жодних причин шанувати його ім’я. Навіть пруссаки, коли відносини з Росією охололи, перенесли відомий усім пам’ятник маршалу в більш «гідне» місце. То чи є вулиця його імені й досі доброю ідеєю?
Гармати Бонапарта давно замовкли, серце Кутузова та всі пов’язані з ним пам’ятки повернулися на батьківщину. Пам’ятники, пов’язані з ним, нехай залишаються. Будь-яка ідея їх знищувати була б, звісно, варварством. Але чи не заслуговуємо ми на кращих героїв?
Я вже чув аргумент: це ж історична постать, залишмо її в спокої — як застереження для майбутніх поколінь. А що з попередніми поколіннями? Із польськими патріотами, які боролися в Листопадовому та Січневому повстаннях? Із тисячами поляків, засланих до Сибіру? Чи були б вони задоволені таким патроном?
Питання перейменування вулиці має бути широко обговорене. Це повинно відбуватися лише в межах місцевого самоврядування. Адже це справа виключно мешканців Болеславця. Тему Кутузова також не слід трактувати як антиросійський маневр. Треба дбати про якомога кращі відносини з нашим східним сусідом, але це не може відбуватися коштом польської історії.
Про Кутузова й донині ходять невтішні відгуки. Граф Ланжерон, француз на російській службі, писав так:
Важко, мабуть, бути розумнішим за князя Кутузова й водночас мати менше характеру, уміти поєднувати хитрість зі спритністю, такі малі здібності — з відсутністю морального почуття. Водночас надзвичайна пам’ять, велика освіченість, ввічливість і красномовство, дещо штучна добродушність — ось позитивні риси Кутузова. Натомість із нього визирали нестримна запальність і хамство, коли він гнівався або міг поводитися з кимось зверхньо; зате він майстерно плазував перед обранцями царської ласки. До цього слід додати крайній егоїзм і розпусту, а також безцеремонність у здобуванні грошей — і ми матимемо повний образ цього битого ледаря, якому завжди було байдуже до всього — napliewat!
[Zob. L. Hass, Wolnomularstwo w Europie Środkowo-Wschodniej w XVIII i XIX w.].
«Якщо я забуду про Них, Боже на Небі, забудь і Ти про мене!». Кажуть, прекрасні слова, які вимовляють надто часто, втрачають своє значення. Нехай цей Міцкевичів заклик, попри все, стане нагадуванням про те, що ми не можемо забути про велику жертовність у боротьбі за незалежну Польщу. Зараз не час для чергової боротьби, політичного биття піни. Варто поглянути на проблему вулиці Кутузова з дистанції та замислитися, чи за таку Польщу боролися наші прадіди...
Paweł Skiersinis
Автор є блогером, любителем історії, особливо історії Нижньої Сілезії та Польщі. Чому Нижня Сілезія? Як він сам каже: — А чому б і ні? Найцікавіша історія — навколо нас, вона стосується нас самих і наших предків.
І додає: — Я намагаюся показувати історію з іншого боку, цікаво, не типово по-книжковому, наповненою сухими датами та фактами. Представлені мною статті стосуються фактів, яких ми не знайдемо в підручниках і відомих публікаціях. Долі Нижньої Сілезії безперечно цікаві й захопливі, тож іноді варто присвятити їм хоча б коротку мить.
Більше у блозі Павла Скерсініса.