Історія Другої світової війни для нас, поляків, є особливо важливою. Нещодавно ми відзначали чергову річницю початку Варшавського повстання. Повстання й досі викликає серед нас особливі суперечки. До сьогодні ми сперечаємося про доцільність його початку. Хоча дискусія не вщухає, пам’ятаймо, що ми — один із небагатьох народів Європи, які не здобули свободу та батьківщину без кровопролиття. Пізнання історії — це не лише вивчення товстих книжок і «зубріння» дат, які все одно вивітряться з пам’яті. Думаю, існує чимало цікавіших способів пізнавати минуле наших предків. Сьогодні я вирішив порекомендувати вам незвичайний фільм. Хороше кіно, хоч і є чудовою розвагою, також виконує освітню функцію, особливо якщо йдеться саме про історію.
Цим незвичайним фільмом є «Дюнкерк» (англ. «Dunkirk») режисера Christopher Nolan. Nolan відомий передусім своїми бойовиками («Початок», «Темний лицар», «Темний лицар повертається», «Бетмен: Початок»).
Чому саме цей фільм? Відповідей щонайменше кілька. По-перше, він дуже хороший. Особисто я обожнюю якісне кіно, особливо на великому екрані. Великий формат передає атмосферу фільму. Останнім часом я переглянув кілька чудових воєнних фільмів. Одним із них була «З міркувань совісті» Мела Гібсона. Я навмисно згадую цю картину. Перед тим як піти на «Дюнкерк», я переглянув усі цікавіші рецензії та подивився трейлери. Перший трейлер мене дуже розчарував. У ньому майже нічого не показали. На щастя, через кілька місяців з’явилися наступні — цього разу вони справді привертали увагу. Новий фільм Нолана порівнюють саме із «З міркувань совісті». Багато хто стверджує, що в «Дюнкерку» немає дії, сюжету й героїв. Частково я можу погодитися. Це специфічний фільм. Діалогів мало. Однак це зовсім не заважає. Уявіть собі, що по вас відкрили кулеметний вогонь. Кулі свистять біля вуха. Ваш кулемет, як на зло, заклинило, і ви справді опинилися в критичній ситуації — то про що тут розмовляти і який діалог потрібен? Жоден.
Дії у фільмі багато, зрештою це воєнна стрічка. Реклама перед сеансом мене страшенно втомила. Я майже заснув, але вже перша сцена фільму буквально втиснула мене в крісло. Режисер зосереджується на окремих історіях, які утворюють цілісну картину. На першому плані наш головний герой передусім намагається вижити й дістатися пляжу в Дюнкерку, звідки евакуюють солдатів союзників.
Фільм поділено на кілька сюжетних ліній. Кожну з них уособлює конкретний персонаж. Окрім нашого нещасного солдата на ім’я Tommy (Fionn Whitehead), ми спостерігаємо за відважним пілотом на ім’я Farrier (Tom Hardy). Його драма полягає в ухваленні важливого рішення: рятувати себе чи все-таки врятувати сотні, а можливо, й тисячі солдатів. Пан Dawson (Mark Rylance) — цивільний, який пливе власним човном на допомогу солдатам. Привертає увагу й командор Bolton (Kenneth Branagh), який за будь-яку ціну хоче врятувати тих, хто чекає на пляжі, але безсилий перед німецькими атаками, що зводять нанівець усі спроби відступу. Кожен із представлених у фільмі героїв — це окрема історія, маленька трагедія, з якою їм доводиться боротися самотужки.
Christopher Nolan поділив фільм на частини: «Один тиждень», «Один день», «Одна година». Це дає йому змогу показати всю історію з різних перспектив.
Порівнювати цей фільм із уже згаданою «З міркувань совісті» — помилка. Не можна порівнювати дві різні картини, показані зовсім по-різному. Менша кількість діалогів у Нолана передусім має зосередити глядача на драмі окремих героїв. На безнадійній ситуації, у якій вони опинилися. Режисер показує солдатів без пафосу й надмірного героїзму. Передусім це молоді люди, які відчувають величезний страх і стрес.
Особливої уваги в «Дюнкерку» заслуговує звук. Фільм чудово озвучений. Це дає змогу відчути емоції під час різноманітних обстрілів. Коли німецькі Junkers Ju 87 пікірували, готуючись до атаки, думаю, не один глядач поставив себе на місце союзників, які на пляжі були легкою ціллю.
Варто нагадати, чим була евакуація в Дюнкерку. Операція мала назву «Динамо» й тривала від 26 травня до 4 червня 1940 року. Її метою було переправлення Британського експедиційного корпусу, а також частини французьких і бельгійських сил до Великої Британії. У Дюнкерку перебувало майже 400 000 солдатів союзників. Місто захоплювали німці, а французи намагалися якомога довше утримувати свої оборонні позиції. На відкритому просторі, яким був пляж, Люфтваффе було легше знищувати британські, французькі та бельгійські підрозділи.
Рятувальна операція вдалася завдяки відмові Гітлера від застосування бронетанкових сил. Він вважав, що складний рельєф навколо Дюнкерка може спричинити великі втрати. Основну ставку зробили на атаку з повітря. Частина істориків також вважає, що зупинення німецького наступу було жестом назустріч Churchill. Hitler розраховував на укладення миру з Великою Британією. Убивство такої кількості англійських солдатів могло стати серйозною політичною перешкодою для його можливого укладення.
Хоча рятувальну операцію оголосили великим успіхом, прем’єр-міністр Winston Churchill заявив, що «війни не виграють евакуацією». Однак він визнав, що без Дюнкерка Англія могла б зазнати поразки у війні з Німеччиною.
«Дюнкерк» режисера Christopher Nolan — справді чудовий фільм. Про нього багато говорять. На Заході він отримав дуже високі оцінки. У медіа його рекламують як великий кінематографічний хіт. У Польщі ситуація гірша. В інтернеті фільм також активно коментують. Якщо хтось із вас дивився, наприклад, огляди на YouTube, не варто беззастережно на них орієнтуватися. Інтернет має таку особливість, що всі можуть говорити, що хочуть. Однак якість цих висловлювань чи оцінок не завжди справді належна.
Зізнаюся, я переглянув багато рецензій. Перед сеансом намагався налаштуватися на атмосферу фільму. Що ж, усі переглянуті матеріали зовсім не відповідають цій картині. Усі інтернет-оглядачі, здається, дивилися зовсім інший фільм, ніж я. Передусім наголошують на відсутності сюжету у Нолана, малій кількості діалогів і надмірі музики. Мій колега після сеансу сам зазначив, що в цьому фільмі не було німців, хоча сама стрічка справила на нього хороше враження. Справді, німецькі солдати з’являються лише в одній із останніх сцен. Попри все це — хороше кіно. Фільм не має показувати патетичних, сповнених моралі героїв. Він позбавлений виразних персонажів, але це не означає, що герої не мають моральних дилем. Мають, і досить серйозні. Дія також не є «кульгавою», як стверджують деякі. У такому воєнному фільмі її величезна кількість, а чудова музика Hansa Zimmera створює неймовірну атмосферу.
Чи варто піти на цей фільм? Однозначно так. Це фільм передусім для шанувальників хорошого кіно та людей, які цікавляться історією. Картина Нолана — це фільм, якого бракує польському кінематографу. На жаль, більшість польських воєнних фільмів обтяжена піднесеністю та надмірним героїзмом персонажів. У «Варшавській битві 1920», хоча реалії війни показано дуже добре, забракло якісного сюжету. Лінія кохання та боротьби була надто простою, просто нудною. Це не змінює того факту, що польське кіно останніми роками перебуває на дуже високому рівні. У нас є лише проблема з показом історії, до якої ми ставимося дуже емоційно.
У «Дюнкерку» ми знайдемо багато красивих кадрів і чудових сцен. Фільм знято на плівку, що надає йому додаткової чарівності реальних, виразних кольорів.
Тож запрошую всіх до кіно. Фільм ще доступний у кінотеатрах мереж Multikino (Zgorzelec) та Helios (Legnica) до 10 серпня.
Paweł Skiersinis
Автор — блогер, захоплений історією, особливо минулим Нижньої Сілезії та Польщі. Чому Нижня Сілезія? Як він сам каже: — А чому б і ні? Найцікавіша історія — навколо нас, вона стосується нас самих і наших предків.
І додає: — Я намагаюся показувати історію з іншого боку, цікаво, не в типовій книжковій формі, сповненій сухих дат і фактів. Мої статті стосуються фактів, яких ми не знайдемо в підручниках і відомих публікаціях. Історія Нижньої Сілезії, безперечно, цікава й захоплива, тож іноді варто присвятити їй хоча б трохи часу.
Більше у блозі Paweł Skiersinis.