Спочатку потрібно чітко зазначити, що Wrocław після Першої світової війни був небезпечним містом. Велика агломерація, у якій було зосереджено багато промислових підприємств, приваблювала різних людей. Часто це були особи «з-під лихої зірки», авантюристи та злочинці.
Трагічні події, про які я згадав, сталися 5 червня 1926 року. Діти подружжя Fehse на прохання дідуся вирушили на Поштове відділення посилок по відправлення. Erika та Otton жили в кам'яниці неподалік від Koenigsplatz (сьогоднішня площа Яна Павла II). Пошта була приблизно за 30 хвилин спокійної ходьби. Коли діти не повернулися через кілька годин, батьки Eryki та Ottona почали хвилюватися. Перші відомості про дітей були поганими. Понівечені тіла знайшли неподалік місцевої політехніки. На інші останки мешканці Breslau натрапили в Schleitniger Park (сьогоднішній Szczytnicki Park). Вони належали дівчинці.
Батьки й дідусі та бабусі все ще сподівалися, що їхні діти лише зникли й досі живі. На жаль, через два дні дідусь отримав таємничу посилку, у якій були останки онуки.
Вбивство братів і сестер Fehse сколихнуло місто. Мешканці пліткували, висували власні, часто необдумані теорії. Відразу підозра впала на євреїв, які нібито могли здійснити ритуальне вбивство беззахисних дітей. Однак поліція Wrocław не брала цього до уваги. Поліцейські трималися фактів. Справою зайнялася комісія з убивств Wrocław. Із Берліна запросили відомого слідчого Ernest Gennet.
Розслідування проводили дуже ретельно. Кілька разів аналізували маршрут, яким діти пройшли від дому в напрямку пошти. Встановили, що востаннє їх бачили на Dominikplatz. Розслідування було надзвичайно складним. Передусім визнаному у світі криміналістики слідчому було важко працювати. У столиці його добре знали, він мав численні зв'язки. У Breslau все було навпаки. Мешканці не довіряли слідчим і заздалегідь вирішили, що винна єврейська громада. У цьому сенсі Wrocław був специфічним містом. Тут домінували праві, а згодом нацистські рухи. Жителі Wrocław після поразки в Першій світовій війні, як і більшість німців, відчували розчарування. Неподалік Wrocław проходив кордон із Польщею. Виникнення нової польської держави стало шоком. Саме у Wrocław та всій Нижній Сілезії нацисти перемогли на виборах із величезною перевагою голосів.
Залишімо на мить ці трагічні події. Чим насправді було (або є) ритуальне вбивство? Спочатку в таких діяннях звинувачували християн у Стародавньому Римі. Із XII століття вбивства на релігійному та національному ґрунті почали приписувати євреям. Нібито євреї вбивали беззахисних християн, тобто дітей, особливо хлопчиків (як відповідь на вбивство Ісуса, у якому звинувачують єврейський народ; пам'ятаймо, що євреї відкинули божественність Христа). Із викрадених і вбитих дітей нібито випускали всю кров, яку, за різними народними переказами, додавали до маци (прісного хліба, випеченого з борошна без закваски). Нею змащували очі новонароджених єврейських дітей. Вважалося, що ці діти народжуються сліпими, як кошенята, а християнська кров мала чудодійні властивості. Цю кров використовували для зупинки кровотечі під час обрізання, а також у чаклунстві. Мало хто знає, що походження міфу про ритуальні вбивства пов'язане з Британськими островами. 1144 року в Англії вбили William з Norwich. У цьому звинуватили єврейську меншину, і міф про ритуальні вбивства поширився Європою, як пошесть…
Такі вірування були досить поширеними також у XX столітті в Німеччині та Польщі.
Повертаючись до справи вбивства Eriki та Ottona, на жаль, розслідування нічого не дало. Gennet справді мав кількох підозрюваних, але йому бракувало доказів. Через вісім років справою зайнявся тижневик «Der Stuermer». У ньому, зокрема, писали:
Останки дітей знайшли на площі в Breslau. Тіла були понівечені, з них випустили кров. Статевих органів не було. Вважалося, що злочинець — єврейський м'ясник. Він безслідно зник.
[«Der Stuermer» 1934/32, https://www.tvn24.pl/wroclaw,44/makabryczna-zbrodnia-w-breslau-zabojstwo-chcieli-wykorzystac-nazisci,584665.html]
Стаття мала назву: «Ритуальне вбивство в Breslau». Однак фактом є те, що вбивство мало сексуальне підґрунтя. У той час зникнення дітей були у Wrocław частим явищем.
Поліція вдруге взялася за нерозкрите вбивство. Затримали двох підозрюваних: 35-річного доктора Arthura Engela та 32-річного Herberta Hoella — студента з Чехословаччини. Слідчі звернули увагу на Hoella. У його помешканні знайшли сотні нотаток з адресами та іменами дітей. На одній із листівок виявили записи, що стосувалися Eryki Fehse. Студент не визнав провини, а поліція мала лише малопереконливі свідчення очевидців і непрямі докази.
Звинувачення в єврейських ритуальних убивствах були поширені по всій Європі, зокрема й у Польщі. 1926 року, за два місяці до трагічних подій у Wrocław, стався один інцидент. Двоє поляків спробували підкинути тіло до єврейської пекарні маци. Під час перенесення тіл їх затримала поліція, і підступний план провалився.
На жаль, євреям Kielce так не пощастило. 1946 року хтось поширив чутку про вбивство 8-річного хлопчика. Вину поклали на євреїв. Унаслідок погрому загинули 37 людей.
Подібні події відбувалися в Sandomierz у XVIII столітті. У сандомирському соборі й досі є картина, написана Karol de Prevot. Твір має назву «Ритуальне вбивство». Вона була доказом під час процесу, у якому, звісно, звинуватили євреїв. Картина de Prevot нагадує комікс. Окремі фрагменти показують, як дітей заманюють солодощами, продають їх, перевіряють, чи вони здорові, і саме вбивство. Важко уявити, що витвір мистецтва може бути доказом у справі. Але такими були ті часи.
Цей розпис досить суперечливий, однак ще більш дискусійним є спосіб, у який намагалися впоратися з цим «кривавим твором». У 2006–2014 роках картину закривали, а якби й цього було недостатньо, вирішили додатково накрити її дерев'яними плитами. Офіційною причиною таких дій була підготовка картини до реставрації. Безсумнівно, це був найкраще підготовлений об'єкт у Польщі. «Підготовчі» роботи тривали аж 8 років. Нині картину відкрито для відвідувачів. Поруч із нею є табличка з поясненням, що ритуальних убивств ніколи не було і що це суперечить юдаїзму.
Історія Eriki та Ottona дуже трагічна й багатогранна. Вона показує, як легко висувати безпідставні звинувачення. Передусім це випливає з неприязні до єврейської громади. Ми не знаємо напевно, чи ритуальних убивств ніколи не було. Історики не мають єдиної думки з цього приводу. Деякі допускають таку можливість. Можливо, не всі євреї, а лише якась єврейська секта здійснювала такі нелюдські практики. Це не змінює того факту, що це лише спекуляції.
Кілька років тому серед поляків провели опитування й запитали, чи вважають вони, що ритуальні вбивства, які єврейська громада нібито чинила проти християн, справді могли мати місце. Результати були дивовижними. Аж 10% поляків вважають, що так.
Однак варто пам'ятати, що людська підлість не має національності, а всі кривди, яких зазнали євреї та поляки з обох боків, є лише доказом того, що в кожному народі знайдуться люди зі спотвореною системою цінностей.
Якщо хтось із вас цікавиться цією тематикою, щиро рекомендую прочитати й подивитися «Зерно правди». Автор книги — Zygmunt Miłoszewski, а у фільмі головну роль зіграв Rober Więckiewicz. І книга, і фільм чудово передають таємничість і жах часів єврейських погромів.
Paweł Skiersinis
Автор є блогером, любителем історії, особливо історії Нижньої Сілезії та Польщі. Чому Нижня Сілезія? Як він сам каже: — А чому б і ні? Найцікавіша історія — навколо нас, вона стосується нас самих і наших предків.
І додає: — Я намагаюся представляти історію з іншого боку, цікаво, не в типовій книжковій формі, сповненій сухих дат і фактів. Мої статті стосуються фактів, яких ми не знайдемо в підручниках і відомих публікаціях. Долі Нижньої Сілезії, безсумнівно, цікаві й захопливі, тож іноді варто присвятити їм хоча б коротку мить.
Більше у блозі Paweła Skiersinisa.