Терапевтичні казки розвивають потенціал дитини

Дослідження агресивної поведінки дітей показують: що гірше дитина розуміє свої емоції та не вміє їх назвати, то більші проблеми має з агресією або автоагресією. Казки завжди вчили нас краще жити й краще відчувати.

Коли в школі дитина поводиться агресивно, наприклад ударить однокласника чи однокласницю, їй найчастіше кажуть, що вона неслухняна, і якщо битиме інших дітей, то ніхто її не любитиме.

Злість назавжди асоціюватиметься в дитини з чимось поганим, бо ніхто не намагається з’ясувати, чому вона вдарила. А можливо, це був захист, адже дитина почувалася атакованою й беззахисною перед цим нападом. Дівчинка, яка побила своїх однокласниць, на запитання про причину відповіла, що не знала, що ще могла зробити, аби діти перестали з неї глузувати.
– Якби я поскаржилася вчительці, – сказала вона мені, – нічого б це не дало, вони б потайки насміхалися з мене, а вчителька не вміє їх зупинити. А це було важко витримати.

Свою злість на дітей, які з неї глузували, вона відчула в серці; там же народився бунт проти несправедливого ставлення однокласниць. Злість була формою захисту її порушених кордонів гідності. Їй не потрібно було бити: вона могла назвати свою злість, вступити в контакт із цим почуттям і виявити, що агресивними є її однокласниці, а вона лише реагує на їхню агресію. Це вони поводяться погано. Мить роздумів могла врятувати дитину від нападу, а зрештою – від ярлика «важкого учня». Але ніхто не навчив її називати свої почуття, і саме її дорослі оцінили як неслухняну.

Інша дитина, яку запитали про випадок, коли вона була найбільш злою, розповіла, як учителька на очах у всього класу висміяла її слабкість. Ця ситуація також завершилася тим, що дитину назвали «важкою». Дитина здивувалася, коли виявила, хто був агресором. Вона зрозуміла, що складною є не вона: у такій ситуації мала право розсердитися на вчительку.

Я ні про що не мрію. Я нічого не боюся

На майстер-класах, які я проводжу, популяризуючи дві свої терапевтичні казки, я чую від дітей різні історії про проблеми з емоціями. Діти, які не вміють називати свої емоції, мають іще одну проблему.

Фразу «У мене немає мрій» вимовляють шестирічні, семирічні та восьмирічні діти. Я питаю, невже вони ніколи не мріяли? У них відсутній вираз обличчя, і вони підтверджують: ніколи нічого не бажали. Я здивована. Уточнюю: «А подарунки під ялинку? А може, песик чи котик, хом’ячок?». Але найчастіше у відповідь – тиша. Класна керівниця зазвичай у таких ситуаціях каже, що дитина вже така, що навіть снів не має.

Як терапевтична казка може допомогти?

Усі ми хочемо, щоб наші діти були розумними, амбітними, чудово давали собі раду у світі, здобували кращі за наші професії та посади й заробляли багато грошей. Це людське бажання – щоб дитині жилося краще, ніж нам. Кожен батько й кожна мати мають власний, правильний план підтримки дитини в майбутньому. Однак не завжди знають, що те, як дитина почуватиметься у світі, залежить також від того, чи знатиме вона себе, свої емоції та потреби. Розуміння того, чого хочеш, полегшує шлях до бажаного. Уміння долати страхи допомагає взяти від життя більше.

Гарбуся – про батьківську любов і здійснення мрій

Вона популяризує дві мої казки. «Гарбуся» – казка про дуже сучасну дитину з так званого «холодного виховання», яку виховують без зайвих слів любові, без приділення їй часу; є лише вимоги. На жаль, у такій родині в дитини росте тільки горб. Дівчинка тікає з дому з однією таємничою валізою – це потенціал, який кожен із нас отримує від батьків.

Під час майстер-класів, присвячених «Гарбуcі», у початковій школі в Kruszyn шестирічні діти придумали намалювати для мене машину, що здійснює мрії. Діти мали найрізноманітніші ідеї, а їхні мрії були простими: мати песика, хом’ячка, багато іграшок. Наповнена кнопочками й таємничими перемикачами машина виробляла для дітей те, чого вони бажали. Другокласники вже мріяли про складніші речі. Дев’ятирічний хлопчик відкрив мені свою мрію: він хотів би зупинити весь світ, щоб робити те, що хоче.

На майстер-класах за мотивами «Гарбуcі» діти малюють кольори своїх емоцій, мають нагоду назвати те, що відчувають, і замислитися, які кольори мають любов, злість, сором, радість і гордість. Вони створюють барвисті колажі на аркушах, дивуючись, що світ емоцій такий яскравий і багатий. Деякі з них уперше, а можливо, востаннє називають свої емоції.

Дівчинка-скринька – про подолання страху

Героїня моєї другої казки «Дівчинка-скринька» – найлякливіша дівчинка у світі. Від страху вона замкнулася в скриньці, втратила своє ім’я, а її страх був заразним. На зустрічах я довго розмовляю з дітьми про те, чого вони бояться. Найчастіше це павуки, зомбі, темрява та страшні персонажі з комп’ютерних ігор. Ми розмовляємо про те, чим є емоція страху в нашому житті, як ми на неї реагуємо, чи допомагає вона нам, чи заважає жити.

Після пояснення механізмів дії страху діти отримують цікаве творче завдання. На великому аркуші сірого паперу вони створюють «людинку», а потім зафарбовують її малюнками своїх страхів. Діти татуюють постать павуками, мишами, клоунами, переломами, п’яницями, а іноді одиницями з математики – усім, чого найбільше бояться; кожен страх «живе» в іншій частині тіла.

Ця проста гра допомагає дітям усвідомити, що страхи народжуються в наших головах, а фізичні реакції ми відчуваємо в різних частинах тіла: найчастіше в животі, який від страху може розболітися, а також у спітнілих долонях, скам’янілих ногах або в мурашках, що пробігають по спині, коли загроза ще невидима. Так ми приручаємо цю непросту емоцію.

Майстер-класи з терапевтичними казками в Kruszyn і у вашій школі

Я побувала з моїми казками в десятках шкіл. Нещодавно зустрічалася з дітьми з початкової школи в Kruszyn. Зустрічі організувала Grażyna Wężyk у Гмінній бібліотеці в Kruszyn. Щиро дякую за надзвичайно теплий прийом і допомогу в організації занять. Діти чудово розважалися, надихнули мене на нові речі, розповідали цікаві історії. Особливу подяку висловлюю вчителькам: Izabella Rydzak, Marzanna Gal, Justyna Jóźwa, Beata Chmielik, Jolanta Pańczak та Joanna Czaplicka. Усі фотографії зроблено під час зустрічей із дітьми з Kruszyn.

Якщо ви хочете організувати таку безкоштовну зустріч із терапевтичними казками та творчо-терапевтичні майстер-класи, зв’яжіться зі мною. Зустріч триває приблизно півтори години й передбачає розмови, запитання, малювання та вікторини.