Що привернуло мою увагу в цьому місті? Передусім пам’ятки, які показують, наскільки і місто, і Клодзьке графство були пов’язані з Чеським королівством (від X до XVIII ст.). Саме виокремлення графства із Клодзької землі сприяло розвитку Клодзька та сформувало його характер.
Клодзьк, як і навколишні території, переходив із рук у руки. Після Вроцлавського миру між Болеславом Кривоустим і Собеславом I Клодзька земля відійшла Чехії. До слова, польські Ягеллони також сиділи на чеському троні, але саме їхні наступники, Габсбурги, призвели до поступового приєднання Чеського королівства до Австрії.
Із правлінням Габсбургів на чеському троні держава наших південних сусідів втрачає свою національну самобутність. Нібито вона незалежна, але не до кінця. Чехію та Австрію об’єднує особа одного правителя, але Чехія дедалі більше перестає існувати. Клодзька земля стає австрійською, як і Сілезія.
До фортеці, що височіє над містечком, входять австрійські війська. Однак інша братня — німецька — держава поклала око на сілезький регіон, і починається Сілезька війна, а точніше — три війни, адже вона мала аж три епізоди. Війна починається 1740 року. Прусські війська вступають до австрійської Сілезії. 20 квітня 1742 року прусська армія захоплює Клодзьку фортецю. Пруссаки привозять важкі гармати, побачивши які австрійське військо капітулює. Однак капітуляція та залишення фортеці відбулися почесно: у повному спорядженні, під прапорами, австрійці із зарядженою зброєю залишають фортецю. У ті часи навіть війна підпорядковувалася етикету й своєрідній військовій етиці. Переможений противник користувався повагою.
У цей момент наша чудова фортеця пережила метаморфозу. Один голландський інженер, ген. Gerhard Cornelius von Walrave, вигадує геніальну ідею. Біля підніжжя фортеці він будує підвали, а точніше — мережу підвалів і коридорів. Зверху засипає їх землею. Навіщо? Щоб, коли ворожі війська підійдуть до мурів для встановлення гармат, солдати, які обороняються у Клодзькому форті, підірвали вибухові заряди й знизу висадили в повітря підземні коридори разом із нападниками. Це здається дещо дивним, але пам’ятаймо, що тогочасні гармати ще не мали нарізних стволів, тому, щоб знищити віддалений об’єкт, гармату потрібно було підкотити досить близько. Підрив мінерних коридорів, як їх називають, означав, що після битви або завершення війни доводилося відбудовувати зруйноване. Ідея була доброю, але вимагала багато праці.
У Клодзькій фортеці дислокувався 47-й Прусський піхотний полк, близько 9 000 солдатів. Стільки ж, скільки тоді налічував Клодзьк. Фортеця була своєрідним джерелом утримання для міста, хоча в ній самій працювали пекарня, броварня, військове казино, шпиталь (так званий лазарет) — хоча сьогодні ніхто навряд чи назвав би його шпиталем. У лазареті основною процедурою була ампутація кінцівок. Звісно, єдиним знеболенням були трохи горілки й міцна палиця між зубами. Виживав один із десяти пацієнтів.
Броварня у фортеці працювала для того, щоб виробляти для солдатів пиво — їхній основний напій. Вони не пили воду, яка часто була брудною та забрудненою. Вона спричиняла хвороби й діарею, а золотистий напій був алкоголем, який забезпечував дезінфекцію та гігієну. Трохи незвично, але тоді вважали саме так. Однак пиво було не таким, як те, що виробляють нині. Воно містило максимум 2% алкоголю й було каламутним. Воно не нагадувало сучасний золотистий напій, але його споживали масово, зокрема в місцевих клодзьких корчмах.
Прусські командири щоранку також пригощали всіх горілкою. Напій, міцністю лише 18%, подавали як ранкову дезінфекцію організму.
Ким були воїни, що дислокувалися у фортеці? Передусім звичайними людьми, найчастіше місцевими селянами, яких забирали до війська вже у віці 15 років. Щоб виховати солдата, щодня застосовували численні дисциплінарні покарання. Найчастіше — побиття за найдрібніші провини, просто так, заради принципу. Такі принизливі дії мали зламати непокірних, а з людей зробити машини для виконання наказів і вбивства. Прусська дисципліна була відома по всій тодішній Європі.
Як бачимо, служба у прусській армії була надзвичайно важким випробуванням. Не щадили нікого, навіть військових інвалідів. Після втрати руки чи ноги їх не відправляли до «цивільного життя». Абсолютно ні. Що, зрештою, могла робити така людина за межами казарм? На роботу каліку ніхто не візьме. Такий солдат став би жебраком або тягарем для родини. Із таких людей у кожній фортеці формували роту інвалідів, які виконували допоміжну службу в нескладних роботах, таких як садівництво (лише господарське, для потреб казарм), ремонт зброї та підтримання порядку.
Наприкінці XIX століття фортеця втратила статус оборонної. Там облаштували в’язницю, яка діяла до Другої світової війни. Сюди, зокрема, відправляли противників Адольфа Гітлера.
Отже, Клодзьк — чудове місто для відвідування. Щороку через нього проходить близько 100 000 туристів. Для невеликого провінційного містечка (близько 20 000 мешканців) це досить багато.
А знаєте, скільки разів підривали мінерні коридори навколо фортеці? Жодного. Ніколи. Цю мережу лабіринтів, що простягається на 10 км і місцями має висоту лише 70 см, так і не використали. Техніка «вбила» чудову ідею голландського інженера. На час наполеонівських воєн уже винайшли гармати з нарізними стволами. Великі гармати стріляли снарядами на відстань близько 2,5 км, і вже нікому не потрібно було тягнути гармати під самі мури. Клодзька фортеця стала реліквією минулого, хоча її структура та конструкція й досі вражають.
А що ще нагадує нам про чеський характер міста? Безперечно, міст Святого Яна, який нагадує Карлів міст у Празі, дорогою до Градчан. Однак цей міст, хоча й менший, збудували значно раніше. На ньому також стоїть фігура Святого Яна Непомуцького — чеського ченця, який не видав чеському королю таємницю сповіді його дружини. За відмову його втопили у Влтаві, а в тогочасній чеській Сілезії встановлювали його фігури.
Лише додам, що Клодзька земля ледь не спричинила польсько-чехословацьку війну. Чехи були незадоволені тим, що території графства 1945 року відійшли Польщі, хоча де-факто завжди належали Чехії. Ця історична несправедливість відбивається на добросусідських відносинах і донині.
Paweł Skiersinis
Автор є блогером, шанувальником історії, особливо історії Нижньої Сілезії та Польщі. Чому Нижня Сілезія? Як він сам каже: — А чому б і ні? Найцікавіша історія — навколо нас, вона стосується нас самих і наших предків.
І додає: — Я намагаюся показувати історію з іншого боку, цікаво, не в суто книжковій формі, сповненій сухих дат і фактів. Мої статті стосуються фактів, яких ми не знайдемо в підручниках і відомих публікаціях. Історія Нижньої Сілезії безперечно цікава й захоплива, тож варто часом присвятити їй хоча б коротку мить.