Czesław Dźwigaj реалізував близько 70 пам’ятників Janowi Pawłowi II у країні та за кордоном. У доробку митця є кілька десятків інших пам’ятників: «Грудень ’70» у Щецині, «Синам цієї землі» у Świątnikach Górnych, пам’ятники Gen. Leopolda Okulickiego та Stanisława Fischera у Bochni, Eugeniusza Kwiatkowskiego у Stalowej Woli, Ks. Piotra Skargi, «Жертвам геноциду на східних кресах», Marszałka Józefa Piłsudskiego, I.J. Paderewskiego у Кракові, Nikifora у Krynica-Zdrój, Króla Zygmunta Augusta в Augustowie, Króla Łokietka у Tarnowie, Króla Kazimierza III Wielkiego у Skawinie, Księcia Władysława V Wstydliwego у Nowym Brzesku, Henryka Sienkiewicza у парку Villa Borghese в Римі та у Szczawnicy, Jana Matejki, Juliusza Kossaka, Stanisława Lubomirskiego, «Веселка союзу» у Nowym Wiśniczu, парк і пам’ятник толерантності в Єрусалимі, а також Катинсько-Смоленський пам’ятник у Варшаві.
До Bolesławiec митець приїде з особливим твором. Виставкою образотворчо-звукового характеру на честь реквієму «Missa pro defunctis» Romana Maciejewskiego. Це одна з найважливіших робіт митця останніх років. Czesław Dźwigaj працював над виставкою чотири роки. З творчістю Romana Maciejewskiego він познайомився на початку цього століття, коли брат композитора звернувся до нього з проханням створити пам’ятник. Це замовлення так і не було реалізоване, але стало натхненням і започаткувало пошуки, що привели до фіналу — цієї незвичайної виставки, присвяти й пам’ятника найбільшому твору Maciejewskiego, а водночас індивідуального бачення великої есхатологічної драми.
В інтерв’ю для Istotne.pl професор Czesław Dźwigaj розповідає про свою роботу над твором і пояснює, чому взявся за таку складну та монументальну тему, як візуалізація великого музичного твору.
Чи виникала у вас під час створення твору з пацифістським звучанням, що розповідає про воєнну травму, думка про покарання всіх людей, які брали участь у війні, тобто також тих, хто вбивав, захищаючи свою країну?
Ні, тих, хто захищається, на мою думку, карати не можна. Підставити другу щоку — прекрасна справа, але я не вважаю, що так слід чинити, коли ворог нападає на батьківщину. Прикладом можуть бути куркові братства, які з IX століття захищали міста. Вони ніколи не виходили за межі оборонних мурів. Вони атакували лише в межах міста, вбиваючи ворога, який жорстоко вторгся на їхню територію.
Реквієм Maciejewskiego — це твір про велику травму, пережиту після двох світових воєн…
Реквієм Roman .Maciejewski заснував на середньовічному літургійному тексті, хоча це не меса. Так, він пережив обидві війни: народився 1910 року і, будучи малою дитиною, можливо, не дуже добре пам’ятав Першу світову війну, але Другу світову вже переживав цілком свідомо. Maciejewski також був митцем міжвоєнного двадцятиліття, слухав музику Karola Szymanowskiego і жив у II RP. Митець брав участь у становленні та повторному розпаді польської держави. Це також вплинуло на нього.
Чи потрібно мати музичну підготовку, щоб створювати живописні твори на основі реквієму?
Усе життя мене супроводжувала музика. Музику або виносять із дому, або природа чи Бог — як хто воліє це називати — дарують нам музичну чутливість; я належу до других. Зокрема, у 1973–1975 роках я мав у Chrzanowie виставку «Поліфонії», присвячену музиці Чайковського. Я прослухав усі твори Maciejewskiego і перебуваю під великим враженням від його таланту. Його мазурки чудові, це великий митець.
Про реквієм я розмовляв із видатним музикантом, який сказав, що, хоча такий твір, як реквієм, пересічні слухачі асоціюють із Моцартом, від Середньовіччя їх було створено понад 160. Виявляється, реквієм Maciejewskiego ні в чому не поступається моцартівському. У мене навіть була ідея вибрати найкращі фрагменти з усіх важливих реквіємів, які досі були створені, і створити один ідеальний твір.
Як виникла ідея створити картини до реквієму?
Stefan Szlachtycz зняв для TVP фільм «Аутсайдер, або портрет Romana Maciejewskiego, окремого композитора». Потім я познайомився з Wojciechem — братом музиканта, який запропонував мені створити пам’ятник твору-реквієму. Навіть виникли концепції, малюнки, плани, і Wojciech Maciejewski обрав один із проєктів, але це виявилося для мене надто складним, і я відмовився. Я відчув, що не зможу цього зробити: твір був надто великим. Іноді так буває. Але це не давало мені спокою. Я зібрав літературу, докторські дисертації та габілітаційні праці про цей твір, слухав реквієм і підійшов до нього інакше. Я поділив твір на частини. Поєднав їх із картинами — так виникла моя данина цьому твору. Для мене це твір, який спонукає замислитися над людською дурістю, тобто війною.