За ці землі точилися війни, наприклад, Сілезькі війни між Австрією та Пруссією, які мали 3 епізоди. Однак не лише збройні конфлікти спустошували цей край, адже пам’ятаймо, що чужі війська грабували все, що могли, і пускали з димом цілі села та міста. Іншою, ще страшнішою пошестю, яка вражала Шльонськ і прилеглі до нього Лужиці, була зараза, мор. У ті часи міста так само невблаганно винищувала чума — страшна інфекційна хвороба гризунів і людей.
Її розносили пацюки, а ефективних ліків не знали. Нині смертність у випадках, які лікують, становить 20%, тоді як без лікування хвороба вбиває майже всіх — практично так було і в ті часи. Уявімо, що хворобу намагалися відлякати моторошним одягом лікарів, а на околицях міст палили багаття, які мали відігнати «зіпсоване» чумою повітря. Ці методи також підкріплювали молитвами до святого Роха — покровителя від чуми, але всі ці дії не могли принести бажаних результатів. Часто в місті залишалася лише 1 або 2 родини.
Новогродзець перед обличчям чорної смерті
Новогродзець, а колись Namburg am Queis, є чудовим прикладом боротьби з епідемією чуми. Місто кілька разів охоплювали спалахи цієї хвороби. Найбільша епідемія сталася у 1527 році, а чергова значна — у XVII столітті; тоді в місті вижили лише 3 подружні пари та духовенство з розташованого неподалік монастиря. Найцікавішим і найтаємничішим місцем у Новогродці, безпосередньо пов’язаним із чумою, є не Костел Жертвоприношення, а пагорб — гора трупів, як його називали, розташований на півночі, біля дороги на Любань. Точніше, це пагорб між колишнім підприємством Inco Veritas та коліями до Зебжидової. Там під наметами складали хворих і, передусім, тих, хто помирав.
Чому саме там? Передусім тому, що на околиці міста, аби зараза не поширювалася. І, найімовірніше, у цій місцевості одразу ховали померлих, якнайдалі від центру.
Жителі Намбурга, налякані масштабами смерті, яку принесла чума, вирішили цьому зарадити. Вони урочисто пообіцяли, що збудують храм і в ньому ревно молитимуться та відправлятимуть богослужіння щороку 21 листопада, коли припадає день Введення в храм Пресвятої Діви Марії. Як постановили, так і зробили.
У 1657 році завершили будівництво храму, названого Костелом Жертвоприношення або Обітним. Однак перший костел не зберігся до наших часів. Понад 100 років потому, 17 жовтня 1766 року, він згорів. Уже в 1774 році заклали наріжний камінь під наступний храм.
Жителі дотрималися урочистих обітниць. Щороку 21 листопада відбувалися подячно-благальні богослужіння. Така традиція тривала до 1945 року, коли костел на кладовищі був розбомблений і зруйнований.
Після війни німецьке населення було виселене, а місцевий обряд, пов’язаний із чумою, забутий. Нові мешканці не були настільки культурно й етнічно пов’язані з містом, як їхні попередники. Кладовищний храм, зруйнований під час воєнних дій, не відбудували, хоча це було можливо. Сьогодні від нього залишилися лише руїни.
Уваги заслуговує надгробок пробоща Міцке, розташований біля мурів костелу; під ним і досі спочивають його останки. Цей священник заслуговує на особливу увагу. Він народився 1805 року, а його цікаве й насичене священницьке життя було сповнене роботи пробощем та інспектором місцевих шкіл. Він також захоплювався історією Новогродця. Саме завдяки йому з’явилася перша праця з історії та долі міста, видана 1844 року. На жаль, наступного року пробощ помер у віці 43 років.
Іншим цікавим місцем у колишньому Ольдрихові є пагорб Radelberg, розташований неподалік ольдрихівського клінкерного заводу. Саме на ньому встановили дерев’яний хрест, навколо якого жителі підносили свої молитви. Сьогодні хрест і далі стоїть там, хоча вже сильно зруйнований і на ньому видно сліди часу.
Чума в Любані
Також навколишні місцевості ставали жертвами чуми. Так було, зокрема, у колишньому Лаубані, де зараза лютувала неодноразово. У 1553 році епідемія чуми з липня до грудня забрала життя 2200 людей; раніше, у 1539 році, за аналогічний період померло 500 осіб. Чорна смерть ще вражала це лужицьке місто у 1612, 1625, 1632 та 1680 роках, тобто, як бачимо, доволі часто.
Тут слід зазначити, що хоча Новогродзець і Лубань розділяє невелика відстань, насправді вони лежать у двох різних географічних краях. Новогродзець — сілезьке, або, якщо хочете, нижньосілезьке містечко, тоді як Лубань розташована у Верхніх Лужицях. Нині лубанський і зґожелецький повіти, а також частина Новогродця — колишній Ольдрихів — до річки Квіси насправді належать до Лужиць. Квіса є природним та історичним кордоном між Лужицями і Шльонськом. Через неї проходив кордон між саксонськими Лужицями та прусським Новогродцем. Звідси й назви Nawojów Łużycki та Nawojów Śląski, адже обидва сусідні села розділяє Квіса.
Уваги заслуговує спосіб боротьби з чумою в Любані. 1599 року міська рада видала розпорядження, яке найкраще ілюструє ті трагічні події; у ньому зазначалося:
У часи інфекційних хвороб та епідемій, коли небезпечна й страшна зараза, а саме чума — милостиво захисти нас від неї, Господи Боже, — вражає когось із громадян або когось із мешканців, господар чи господиня оселі зобов’язані негайно повідомити про цей факт під загрозою втрати всього майна та тілесного покарання [...]
У разі появи чуми не лише сам господар будинку, а й його сусіди з одного та другого боку зобов’язані, згідно з наказом Ради, виселитися й уникати контактів з іншими. Ті, хто чинить опір цьому рішенню й не допомагає зупинити заразу на її початку, підлягають покаранню, як зазначено вище.¹
Paweł Skiersinis
Автор є блогером, шанувальником історії, особливо історії Нижньої Сілезії та Польщі. Чому Нижня Сілезія? Як він сам каже: — А чому ні? Найцікавішою є історія навколо нас, пов’язана з нами самими та нашими предками.
І додає: — Я намагаюся показувати історію з іншого боку, цікаво, не суто книжково, без сухих дат і фактів. Представлені мною статті стосуються фактів, яких ми не знайдемо в підручниках і відомих публікаціях. Доля Нижньої Сілезії, безперечно, цікава й захоплива, тож іноді варто присвятити їй хоча б коротку мить.
¹ Łukasz Tekiela, Верхні Лужиці під владою Габсбургів (1526–1635), [w:] Довідник з історії Верхніх Лужиць.