Одним із останніх великих цього світу був німецький імператор Вільгельм II Гогенцоллерн, який кілька разів відвідував замок Кличкув як палкий шанувальник полювання.
Нижньосілезький край також має у своїй історії епізод наполеонівської кампанії, яка залишила досить помітний слід, а французькі війська пройшли вздовж і впоперек через Сілезію. Сам Наполеон Бонапарт також удостоїв ці землі своєю присутністю, але сьогодні ми розглянемо іншу, менш дружню до нас, поляків, особу.
Чи говорить вам щось прізвище Кутузов? Михайло Кутузов — генерал-фельдмаршал, командувач російських військ і смоленський князь.
Саме він вирушив навздогін за Наполеоном і його армією, коли той відступав, переможений, із морозної, непривітної російської землі. А що цей фельдмаршал робив у Болеславці?
Передусім він саме переслідував французьку армію разом зі своїми військами, але почнімо від початку.
У другій половині квітня 1813 року Михайло Кутузов разом із царем Олександром I, після короткого перебування в Хойнуві, колишньому прусському Гайнау, вирушає далі в напрямку Згожельця (Görlitz). Однак вони ще ненадовго зупиняються в Болеславці (Bunzlau), де для високих гостей відправляють спеціальну православну службу.
Ще в Хойнуві Кутузов почувається погано, слабшає з кожною годиною, але нехтує своїм станом. Він наказує принести йому солоних огірків і цією своєрідною терапією намагається зміцнити своє слабке здоров’я.
Після виїзду з Болеславця, на висоті каплиці святої Анни, яка нині розташована за кладовищем Кутузова, у напрямку Бжезьника, фельдмаршалу стає вже дуже погано, і він не може продовжувати подорож. Увесь почет повертається до Болеславця. Кутузову було вже далеко за шістдесят. Поранений під час однієї з битв, він втратив одне око, а статура його була досить огрядною.
Після повернення до Бунцлау його поселили в будинку майора Фридерика фон Маркта. Коли мешканці Болеславця дізналися про такого відомого й поважного гостя у своєму місті, вони вирішили полегшити страждання хворого — вулицю перед будинком, де він жив, вистелили соломою, щоб приглушити брязкіт і гуркіт металевих ободів дерев’яних коліс возів. У такий спосіб болеславчани хотіли забезпечити князю спокій.
До хворого викликали лікарів, однак вони вже мало чим могли допомогти. Михайло Кутузов помер 28 квітня 1813 року від тифу. У ті часи не існувало ефективних ліків від цієї інфекційної хвороби. Лише у 20-х роках XX століття польський біолог, професор Львівського університету імені Яна Казимира Рудольф Вайґль винайшов ефективну вакцину проти цієї хвороби.
Смерть Кутузова була оповита таємницею. Не хотіли, щоб звістка поширилася серед російської армії, що могло призвести до зниження готовності до бою. Зрештою помер великий полководець і герой Росії, який вигнав Наполеона. Із цим я не цілком погоджуюся. Так, Кутузов був добрим стратегом і діяв нестандартно, але пам’ятаймо, що величезний вплив на поразку Наполеона в Росії мали зима та сильні морози, які винищували французьку армію.
Після бальзамування тіло Кутузова поклали в труну майстра Єнкі й вивезли з міста 9 травня 1813 року.
Легенда розповідає, що біля вмираючого Кутузова сидів і примирився з ним сам цар Олександр I, який за життя не прихильно ставився до нього й тримався дистанційовано. Однак це неправда. Цар не був поруч із ним в останні хвилини, натомість хворого відвідав його союзник, прусський король Фрідріх Вільгельм III.
Із смертю Михайла Кутузова пов’язана також інша легенда. Мовляв, неподалік каплиці святої Анни, просто перед нею, на пагорбі, у місці, де Кутузов погано себе почув і повернувся до Болеславця, встановили пам’ятник на його честь. Легенда розповідає, що під обеліском поховали серце фельдмаршала, який хотів, щоб воно надихало російських солдатів на боротьбу.
На жаль, ця історія, яку особливо згадували в період Другої світової війни, щоб підняти моральний дух радянських солдатів, які воювали на цих територіях, не відповідає дійсності. Під пам’ятником Кутузову справді могла знаходитися невелика олов’яна труна з його внутрішніми органами, вилученими під час бальзамування тіла. Чи знаходиться вона там і досі? Невідомо.
Можливо, після залишення Польщі росіяни забрали й цю «пам’ятку» по Кутузову. Цього ми вже ніколи не дізнаємося.
У Болеславці, на вулиці Болеслава Кубіка, і сьогодні стоїть чавунний чорний обеліск із золотими літерами на честь фельдмаршала. Спочатку цей пам’ятник встановили на болеславецькому ринку в 1819 році, щоб увічнити пам’ять великого полководця й стратега. Однак у 1893 році, коли німецько-російські відносини погіршилися, монумент перенесли в більш відокремлене місце, до міських скверів. Звичайно, це рішення було зумовлене не політичними, а іншими причинами, а саме мало впорядкувати рух у центрі міста…
Сьогодні і пам’ятник Кутузову з величними левами в місті, і обеліск на пагорбі досі стоять та нагадують про присутність Кутузова. Біля другого, на околиці міста, розташоване кладовище радянських солдатів — 7-го гвардійського танкового корпусу та 31-ї піхотної дивізії. Поруч із пам’ятником Кутузову встановили інший — на честь сержанта Зайцева, який під час Другої світової війни власним тілом закрив амбразуру бункера, давши своїм товаришам змогу штурмувати його.
Дивує те, що постать Михайла Кутузова була шанована в СРСР, а біля його пам’ятника розташували радянське кладовище. Адже Кутузов мав аристократичне походження і служив у царській армії. Однак радянську владу це не бентежило. Мабуть, тому, що великі національні успіхи варто пам’ятати незалежно від політичної належності.
У 1946 році з ініціативи полковника Червоної армії Олександра Іпатова в уже польському Болеславці створили Музей Кутузова, розташований у будівлі нинішнього Музею кераміки (на вулиці Кутузова).
Музей існував до 1991 року й мав у своїх колекціях, зокрема, диван, на якому помер фельдмаршал. За радянською статистикою, за весь період діяльності його відвідали 1,5 мільйона людей. Якщо ці дані правдиві, то така кількість, безумовно, може вражати.
Однак пам’ятаймо, що Кутузов — лише історична постать, яка мала епізод свого життя в місті кераміки. І вулиця, і чавунний обеліск нагадують нам про часи наполеонівської кампанії, а сам Кутузов вороже ставився до всього польського.
Paweł Skiersinis
Автор є блогером, шанувальником історії, особливо історії Нижньої Сілезії та Польщі. Чому Нижня Сілезія? Як він сам каже: — А чому ні? Найцікавіша історія — навколо нас, вона стосується нас самих і наших предків.
І додає: — Я намагаюся показувати історію з іншого боку, цікаво, не по-книжному, без сухих дат і фактів. Мої статті стосуються фактів, яких ми не знайдемо в підручниках і відомих публікаціях. Історія Нижньої Сілезії, безперечно, цікава й захоплива, тож іноді варто присвятити їй хоча б коротку мить.