Кажуть, достатньо посидіти в коридорі BOK-MCC, щоб швидко визначити, хто є членом NSZZ Solidarność, а хто — ні. Поділ видно неозброєним оком. Раніше колеги, а часом і друзі, сьогодні дивляться одне на одного з підозрою, косо. Буває, що вони не вітаються. Вони більше не люблять одне одного. Кожна з фракцій має власну оцінку ситуації. Важко в цьому розібратися. Фактом є існування в BOK-MCC двох таборів: тих, хто критикує директорку, і тих, хто її не критикує. Фактом є також скорочення кількості членів першого табору. Раніше говорили, що до профспілки записалася майже вся команда — близько 40 осіб. Тепер, як стверджує частина працівників, 27 осіб підписалися під листом, у якому не погоджуються з вимогами профспілки.

Люди підтверджують, що вступили до Solidarność, бо хотіли, щоб виникла організація, яка дбала б про підвищення зарплат і справедливе нарахування премій. Останню вимогу — підвищення на 500 злотих — із ними, однак, ніхто не погоджував.

У медіа з’явилася інформація, що працівники конфліктують із директоркою, але не написали, що не всі хочуть конфлікту. «Я лише хочу спокійно працювати й не погоджуюся на паплюження доброго імені моєї компанії», — каже перший працівник, який поговорив із нами. Друга особа просить написати, що підвищення зарплат відбуваються щороку: були торік і є цього року, тож вимогу виконано. «З інтернет-порталів ми дізналися, що вимагаємо ще одного, значного підвищення», — додала ця особа.

Коли працівники почали заперечувати рішення профспілки й виходити з неї, виявилося, що усної заяви недостатньо і від їхнього імені продовжують говорити. Довелося шукати в інтернеті, як формально вийти з профспілки. Багато людей і досі можуть не знати, що заяву про вихід потрібно письмово подати голові для підпису. Такий вихід означає зустріч віч-на-віч із головою, яка має дбати про працівників, але по-своєму реагує на тих, хто має інші плани та іншу думку.

«Буває, що керівниця дає суперечливі доручення», — каже наш третій співрозмовник. «Директорка на зустрічі з працівниками доручає виконати одне, а керівниця після зустрічі вирішує щось протилежне. Невідомо, кого слухати. Неприємною є також ситуація, коли керівниця ніби заважає звичайній колегіальній співпраці — хіба що я неправильно це розумію. Колега просить допомогти організувати виставу, але не є прихильницею Solidarność, а керівниця та голова профспілки забороняють надавати допомогу без офіційного електронного листа. Здавалося б, нічого особливого, дотримання процедур, але я замислююся, чи справді вона дбає про благо працівників?» — риторично запитує наш співрозмовник.

Багато людей шкодують через поділ, що виник, жахливу атмосферу на роботі та те, що стосунки стали суто службовими, а часом і ворожими. Один звинувачує іншого в симпатіях до однієї чи іншої сторони. Працівники також непокояться, що профспілковий комітет передає інформацію медіа без консультацій, і вважають це нечесним.

«Це погано впливає на наш імідж: батьки приходять і запитують, чи й надалі відбуватимуться заняття, чого ми хочемо, чи продовжимо працювати, бо вичитали в медіа різні речі. Ніхто не дбає про те, щоб добре нас описати, гідно представити, запитати, що ми думаємо про публікацію цих вимог, не кажучи вже про те, чи погоджуємося ми на це», — каже четвертий працівник.

Працівники розгубилися й не розуміють суті конфлікту. Вони вважають, що хтось із Solidarność зайшов у глухий кут. «Підвищення, яких вони вимагають, нереальні, я вже не знаю, за що вони борються. А найбільше активні ті, хто найменше працює і найменше знає реалії ринку в Польщі. Вони не знають, якими бувають керівники. Директор не для того, щоб постійно хвалити, цінувати й захоплено поплескувати нас по сідничках», — додає ще один працівник BOK-MCC.

Працівники частково підтверджують те, що говорить голова профспілки. Спочатку справді йшлося про підвищення, премії — просто про гроші. Після виборів, приблизно в період Gwiazdka Życzliwości, ситуація загострилася й вийшла з-під контролю. Працівники, не пов’язані із Solidarność, натякають на особисту атаку на директорку, її заміну кимось іншим, вигіднішим для профспілки. Усі кажуть, що хочуть спокою, усі втомилися від ситуації, а дехто навіть розбитий. Але вони перестали розмовляти одне з одним. Профспілку представляє стороння особа, а працівники, які не погоджуються з профспілковцями, хочуть залишитися анонімними. Усі говорять про порозуміння, але поки що ніхто до нього не прагне, лише шукає винного. Кожна зі сторін швидко вказує на іншого відповідального за ситуацію, але не бачить недоліків у собі.

У дуже порядній, злагоджено працюючій і надзвичайно важливій для міста та всього повіту установі виник надзвичайно складний конфлікт. Тримаймо кулаки, щоб люди порозумілися між собою. Самі, без допомоги медіа та Solidarność.