Наші читачі так гарно писали про любов до своїх бабусь і дідусів, що ми вирішили опублікувати їхні зізнання. Бабусі підкорюють серця онуків солодощами, а дідусі мають для них щось безцінне: час. Обоє є для малих і великих онуків опорою та тихою гаванню. Усім бабусям і дідусям редакція Istotne.pl бажає здоров’я та щастя.
Бабуся і дідусь — це люди, які мають для онуків час і терпіння. Вони є авторитетами, яких навіть батьки слухають, тому їхня значущість викликає в онуків захоплення і певну форму обожнювання. Бабусі — це люди, які готують найкращі вареники, задовольняють кулінарні забаганки й трохи так, через шлунок, уміють дістатися до кожного серця. Дідусі можуть із нічого створити іграшки, яких немає в асортименті жодного магазину. А ще мають час, щоб погратися цими іграшками з онуком. Дідусі не завжди сучасні, але завдяки цьому вміють дуже цікаво проводити час разом з онуками. І, можливо, саме те, що вони завжди поруч, коли ми їх потребуємо, є нашою опорою, а любов до них — величезною. (Barbara)
Бабусю я люблю за солодкі ароматні булочки, запах яких наповнює весь дім, за усмішку, добре слово й порядок, якого вона мене навчила. Дідуся — за мудрість і розповіді про давні часи, силу та впертість. (Ania, гімназистка)
За що я люблю своїх бабусю й дідуся? За все: за їхню усмішку, цінні життєві поради, відомі розповіді про життя, про те, як було колись. За спільні чаювання і смачний пиріг, який бабуся пече щонеділі, бо знає, що я приїду її відвідати. Я обожнюю, коли бабуся починає співати старі югославські пісні, яких зовсім не розумію, але все одно люблю їх, бо знаю, що спів приносить їй радість. Для мене справжня радість — те, що я й досі можу мати бабусю поруч. І хоча дідусь і бабуся дуже старі та хворі, я знаю, що завжди можу на них розраховувати, так само як і вони можуть розраховувати на мене. (Katarzyna)
Я люблю своїх бабусю й дідуся за те, що завдяки їм маю чудових батьків, що вони виховали їх добрими та чесними людьми. За те, що мої батьки передали мені те, що бабуся й дідусь прищеплювали їм усе життя, а я тепер передаю це своєму синові. За те, що вони завжди були поруч, коли я їх потребувала. За звичайні дні й за казкові. Я люблю їх за те, що вони просто були. І хоча їх уже багато років немає, я й далі дуже сильно люблю своїх бабусю й дідуся. (Joanna)
Я люблю бабусю й дідуся за їхню життєрадісність, за те, що вони постійно мене дивують. Коли мені часом уже все набридає, я завжди можу на них розраховувати, що б не сталося. І саме це чудово. Я люблю їх за те, що вони є — просто, у будь-якій ситуації. (Justyna)
За те, що вони — наче солодкість фісташкового морозива. За те, що на них можна орієнтуватися, як на вказівники морського маяка. За те, що коли в нас щось не виходить, є кому відкрити душу. У мене вже немає бабусі й дідуся, однак коли я їх згадую, одразу відчуваю, що навіть зараз хтось мене береже й підтримує. (Krzysztof)
За що ми любимо бабусю й дідуся? Що це за питання — зараз швидко на нього відповім. Ми любимо їх у будні та свята. Адже кожен онук пам’ятає про своїх бабусю й дідуся. Любимо їх за пораду й добре слово. Любимо в сонячні дні та в дощову погоду. Любимо за їхню любов, допомогу й підтримку. І коли одного дня їх не стане, у наших серцях вони залишаться назавжди. (Karolina)
За їхнє ангельське терпіння, любов, яку ніщо не здатне перемогти. За турботу й дар, який ми отримали від них із перших днів нашого життя у цьому світі. За мудрі та цінні поради, за цікаві історії про життя. За весь час, який вони нам присвятили, адже бабуся й дідусь завжди були поруч. Бувають дні, коли згадуєш бабусину вівсянку чи дідуся, який розбивав волоські горіхи долонями. Вони — батьки наших батьків, тож сміливо можна надати їм звання й ранг «Батьків у квадраті». (Krzysztof 2)
Мені сьогодні 36 років, і я можу стверджувати, що моя, на жаль, уже покійна бабуся завжди була зі мною теплою та розуміючою. Вона розповідала мені казки на добраніч, давала улюблені солодощі. Забирала мене зі школи й годувала найсмачнішими супчиками у світі. Розповідала мені про своє дитинство, проведене в роки війни. Саме за це я її любив і досі люблю, бо дуже за нею сумую. Моєму дідусеві Bazylio сьогодні 85 років. Я люблю його за наполегливість: попри вік він уміє все робити сам, можливо, це здасться смішним, але він навіть сам зашиває взуття. Він для мене взірець (Sebastian)
(інформація: ii)