The Tall Ships Races — це щорічна регата, що проводиться в різних частинах Європи. Цього року вітрильники відвідали Орхус, Гельсінкі, Ригу та Щецин. У зльоті взяли участь 94 судна, зокрема 22 вітрильники та 72 більші й менші яхти. Ідея організації Sail Training International — популяризація вітрильного спорту серед молоді.
До Щецина приїхало кілька тисяч молодих людей, якими опікувалися офіцери зв’язку. За кілька місяців до літнього зльоту всі волонтери зустрічалися у вихідні, щоб обговорити й підготувати план дій. У ньому взяли участь 140 людей з усієї Польщі: молодь, студенти, а також люди, які вже мають роботу й власні підприємства.
— Ми не були справжніми офіцерами, — каже Мірек Малек. — Ми були волонтерами. Ніхто не заплатив нам за витрачений час і не відшкодував коштів за проїзд. Кілька днів ми бігали під спекою, отримуючи натомість харчування в їдальні та величезне задоволення. Ми знайомилися з новими неймовірними людьми, а дехто при цьому повністю змінював своє життя, — розповідає Мірек.
Офіцер зв’язку намагався зробити так, щоб екіпаж почувався як удома. До його обов’язків входили представлення плану зльоту, організація занять для екіпажів (спортивні змагання, екскурсії містом), інформування капітанів про збори, постачання води та провізії, вивезення сміття й прання, а також повідомлення, коли і де проводяться заходи або паради екіпажів.
Капітан, який грав на органі в церкві
Найцікавішою частиною роботи офіцерів зв’язку є виконання особливих побажань капітанів. Шість років тому один з іноземних капітанів святкував день народження. У розмові зі своїм офіцером зв’язку він сказав, що завжди мріяв зіграти в церкві на органі. Цього року в Щецині капітан здійснив свою мрію.
Іншому екіпажу знадобилося кількасот кілограмів льоду для вечірки. Цю мрію також здійснили офіцери зв’язку.
— А що ми робили на «Дарі Молодежі»? — сміється Мірек. — Ми, на відміну від наших колег, не бігали по церквах і холодильних складах. «Дару Молодежі» були потрібні детальні карти острова Ругія, які ми замовили в найближчому магазині товарів для вітрильного спорту. Довелося відвезти стрічкові шліфувальні машини на ремонт. А одному з офіцерів потрібні були погони до нового мундира. Натомість коменданту (на навчальних вітрильниках капітана судна називають комендантом школи) потрібно було поїхати до… перукаря. Після кількох тижнів плавання він мав виглядати належно. Наступного дня на борту «Дару Молодежі» мав побувати Президент Республіки Польща Броніслав Коморовський, — розповідає про свої завдання Мірек.
Доставити дружину капітану
Однак інше завдання виявилося неабияким викликом. Наступного дня після візиту президента мав відбутися капітанський обід у віддаленій від порту частині міста. Капітанів відвозили спеціальними автобусами. У цей самий час мала приїхати дружина коменданта «Дару Молодєжі». Завдання звучало так: за відсутності коменданта безпечно доставити його другу половину на борт.
— Нам дали детальний опис зовнішності дружини, — каже Мірек. — Це мала бути невисока блондинка з коротким волоссям і великою помаранчевою сумкою. Кажуть, єдина така в Польщі.
Потяг із дружиною коменданта мав запізнитися на пів години. Двоє офіцерів зв’язку (Мірек і Магда) виїхали раніше. Щецин був у заторах, а польська залізниця піднесла їм сюрприз — потяг прибув за розкладом. На вокзалі панувала метушня, і офіцери загубили безцінну для капітана «посилку».
— Ми розділилися з Магдою й почали шукати по всьому вокзалу, — розповідає Мірек. — Через 15 хвилин біганини знайшли дружину капітана. Вона чекала на вулиці, на зупинці. Завдяки помаранчевій сумці я впізнав її в натовпі. Магда взяла під опіку пані комендантову, а я — велику, важку, як чорт, помаранчеву сумку.
Сумка виявилася переносною бібліотекою. Дружина коменданта зізналася, що любить читати, і наповнила її книжками на найближчі кілька тижнів. Мірек доповів коменданту про доставлення дружини на борт і поїхав по чоловіка, який скучив за нею. На знак подяки офіцерів зв’язку запросили до капітанських апартаментів — знаменитої корми «Дару Молодежі», спроєктованої Зигмунтом Хоренем у 1982 році. Це було здійсненням мрії Мірека.
Парад екіпажів і silent party у замку
У літню неділю відбувся видовищний парад екіпажів. Центром Щецина пройшли всі екіпажі 94 суден. Парад завершився в Літньому театрі, де вручали нагороди окремим суднам. Увечері в замку Поморських князів організували дискотеку для екіпажів. В обох випадках офіцери зв’язку займалися логістикою заходів.Дискотека в замку була винятковою подією. В одному з дворів під парасолями стояли столи, що прогиналися під приготованими смаколиками. На подвір’ї — натовп, гамір, кількасот, а може, й кілька тисяч людей; чути мови з усього світу, довгі черги по їжу й ще довші — по пиво. А над головами — зорі спекотної серпневої ночі.
На другому, більшому подвір’ї стояли великий намет і танцмайданчик із дощок, на сцені був діджей, лунала типова дискотечна музика. Людей прибувало дедалі більше. Розважалися поляки, німці, мексиканці, бразильці, англійці, французи. Танцював увесь світ.
В одній із замкових зал — silent party. У кінці зали — підвищення і троє діджеїв у навушниках. Зала заповнена людьми, які танцювали, однак тут панувала цілковита тиша. Кожен танцював у навушниках. Навушники мали три канали, щоб можна було вільно перемикатися, якщо хотілося змінити ритм.
Прощання
Після розваг — повернення до щоденних справ. Наступного дня офіцери зв’язку супроводили екіпажі на спортивні змагання, повідомили про екскурсії, басейн та подібні заходи. Забрали з ремонту стрічкові шліфувальні машини й остаточно з’ясували, що в Щецині найближчими днями неможливо дістати погони для старшого офіцера. Найспокійніший день зльоту.
У вівторок усе закінчилося. Відпливали всі вітрильники та яхти. Щецин, який вирирував життям, наче Ріо-де-Жанейро під час карнавалу, де щовечора відбувалися концерти й через який пройшов парад з усього світу, раптом за кілька годин мав спорожніти.Офіцери зв’язку: Мірек, Бася та Магда — як нагорода за свою роботу — ще пливуть на «Дарі Молодежі» до Свіноуйсьця. Вони стоять на борту вітрильника й махають натовпу, який на набережній проводжає судна, що відпливають.
— Ми були найщасливішими людьми на землі, — розповідає Мірек. — Ми пливли на «Дарі Молодежі», «Білому фрегаті», як часто називають наш вітрильник.«Дар Молодежі» відплив останнім вітрильником, а перед нами було видно вісім більших і менших суден, найбільшим серед яких був «Крузенштерн». Вітрильник на середині затоки минув «Генерала Заруського» — шхуну, яку нещодавно ґрунтовно відремонтувало місто Гданськ.
На вході із Щецинської затоки до П’ястовського каналу небо потемніло, насунули дуже важкі хмари, зірвався величезний шквал. Вітер дув так сильно, що неможливо було вдихнути. «Дар Молодежі» нахилився на кілька градусів на правий борт, хоча вітрила на реях не були підняті. Почався дощ. Світ зник за стіною холодної зливи, у цій величезній завірюсі майже нічого не було видно.Вітрильник плив не прямо, а навскіс ліворуч. Обабіч — мілини, попереду — вхід до каналу з розкритими рукавами хвилеріза, засіяними камінням. Вітер із жахливою силою дув збоку й зносив вітрильник на мілину. Двигуни «Дару» нові, тому вони подолали натиск вітру.
Гіршою була ситуація з «Крузенштерном». Він уже був у каналі, на спокійнішій воді, однак дуже сильно дрейфував, його зносило до мілин. Йому довелося плисти практично поперек фарватеру, що знову становило небезпеку для «Дару Молодежі», який через побоювання мілин не міг зупинитися.На носі «Дару» зібралася вся вахта: вони спостерігали видовище й раділи, що нарешті повіяв вітер. Шквал так само швидко стих, як і з’явився. «Дар Молодежі» та інші вітрильники безпечно дісталися Свіноуйсьця.
— Це були прекрасні дні, — каже Мірек. — Дні, протягом яких я зустрів багатьох цікавих і цінних людей. Дні, коли я повірив у себе на 150 відсотків. Після цього зльоту я повірив, що можу гори перевернути. Сподіваюся, що ще довго так почуватимуся, — додає волонтер, офіцер зв’язку на «Дарі Молодежі» Мірек Малек.(інформація: Мірек Малек/ii)