За ініціативи Barbary Sykulskiej, учительки історії, у II загальноосвітньому ліцеї ім. Janusza Korczaka у Bolesławiec відбулася вже чергова зустріч із засланцями до Сибіру. У школі гостювали Mieczysław Petters і Benjamin Abramowicz. Обидва розповідали про те, що їм довелося пережити. – Мені було трохи менше 7 років, коли це сталося, – розповідав Petters. – Нам дали дві години, щоб зібратися. Нам дозволили взяти лише 300 кг на всю родину.
Засланців закидали до товарних вагонів. – Вікон не було, було темно, – згадував Petters. – Раз на добу відчиняли двері. Нам давали лише воду. Три тижні ми жили в таких умовах.
Пан Mieczysław розповідав, зокрема, про голод, хвороби та працю в нелюдських умовах. Він додав, що вижив завдяки... місцевим жителям. У лікарні, куди він потрапив, захворівши на цингу, ним опікувався лікар польського походження. А коли його ледь не забили до смерті – лише тому, що він знав напам’ять вірші Пушкіна, – його врятували двоє чеченців.
– У певному сенсі мені пощастило в нещасті, якщо зважати на те, що сталося на Волині. Інша річ, що пізніше я не мав права сказати, що мене вивезли до Радянського Союзу, а лише що «мене евакуювали через небезпеку, яка мені загрожувала», – розповідав Petters у розмові з «ii». – І я також шкодую, що там, у Сибіру, не було таких смітників, які нині є в Польщі... Смітників, у яких валяється хліб.
– Наші учні слухали ці розповіді з великим зацікавленням, – зазначила Barbara Sykulska. – Я за те, щоб старшокласники пізнавали живу історію. Щоб не спиралися лише на знання з підручників, – додала вона. – Тут не йдеться про наші нещастя, – підкреслив сибіряк. – А лише про те, щоб ці молоді люди ніколи не дожили до чогось подібного.
Біографії сибіряків, зокрема пана Mieczysław і пана Benjamin, незабаром будуть опубліковані в книзі, до створення якої долучилися учні різних шкіл Bolesławiec. Ми повернемося до цієї теми.
(інформація: ii)