Кінодебют Анни Вєчур-Блущ — це історія однієї родини та Казика, дитини, яка народжується в маленькому містечку 1977 року. Хлопчик з’являється на світ у день матчу Польща—Португалія в Хожуві, у якому Дейна (футболіст суперницької Legia Warszawa) забиває гол, що виводить Польщу до чемпіонату світу.
Після переможного удару футболіст залишає поле не в славі, а під свист уболівальників із Хожува. — Коли я отримала новелу Радослава Пачохи, на основі якої написала сценарій, то переглянула архівний запис цього матчу, — розповідала режисерка. — Неймовірно, що вболівальники не визнали цей успіх своїм, а освистали гравця варшавської команди, яку ненавиділи в Сілезії. Це, мабуть, така польська риса. Ми не вміємо радіти успіхам інших, не здатні визнати їх спільним благом, — додала Анна Вєчур-Блущ.
Глядачі нагородили фільм «Бути як Казімєж Дейна» гучними оплесками й залишилися після сеансу, щоб поспілкуватися з авторкою. Запитували про задум фільму та залучених до нього акторів. Звертали увагу на зміни батьків головного героя.
— Ці прості люди, які послуговуються грубою, хамською мовою, наприкінці змінюються, — сказала одна зі слухачок. — У них відбувається позитивна трансформація, це було задумано? — запитала вона.
Анна Вєчур-Блущ пояснила, що стрижнем її фільму був процес дорослішання головного героя та його стосунки з батьком. — Добре, що батьки можуть чогось навчитися від нас, — відповіла слухачці. — Наприкінці історії мій герой знаходить себе і своє щастя. Фільм розповідає про моє покоління, хоча я трохи старша за Казика з фільму. Це покоління, яке постійно ставить собі запитання: «Хто я?». Польща й навколишня дійсність безперервно змінюються. Дитинство ми провели за комунізму, дорослішали в період змін, зрілості досягли за капіталізму, який також змінюється, — розповідала авторка.
Ведучий зустрічі Ireneusz Wojtków запитав режисерку про цікавий факт, пов’язаний із фільмом. У «Бути як Казімєж Дейна» зіграли понад 15 дебютантів. Це багато для одного фільму.
— Це правда, багато хто з тих, хто грав у моєму фільмі, не навчався в акторській школі, — сказала режисерка. — Я впоралася з роботою з ними, зокрема завдяки досвіду роботи з молоддю в Больславецькому осередку культури. Окрім дітей, непрофесійними акторами були, серед інших, три жінки на ринку та дві дівчини з гуртожитку. Серед них — дужа, повненька дівчина, перша жінка Казика. Вважаю, що аматори чудово впоралися зі своїми ролями й виступили блискуче, — додала вона.
Глядачі підкреслювали, що акторська гра у фільмі була на високому рівні. Зіркою фільму був Jerzy Trela. Глядачі запитували, чи важко було залучити його до дебютної роботи.
— Це надзвичайний актор, для мене — легенда, — розповідала Анна Вєчур-Блущ про свій режисерський досвід роботи з Трелою. — Він був дуже уважним, кожної миті я відчувала, що можу на нього розраховувати, що він підтримає мене й допоможе, коли це буде потрібно. Він погодився зіграти у мене після прочитання сценарію. У фільмі є вимога, щоб у ньому грали так звані імена (відомі актори). Я мала шалені пропозиції залучити до головної ролі Казика Karolak, Szyc або Kota. Але мені вдалося цього уникнути, — сміялася авторка.
Фільм Анни Вєчур-Блущ — це дуже тепла, добра, просто й чарівно розказана історія про дорослішання, життя в Польщі та про те, як робити своє навіть під «обстрілом» свисту футбольних хуліганів. І про те, щоб бути як Казімєж Дейна — просто собою.
(інформація: Grażyna Hanaf)