Нова дорога, розташована в західній частині міста Bolesławiec, носитиме назву «Орлят Львівських». Назвою «Орлята Львівські» називають молодих мешканців Львова, які через відсутність у Львові польських військових підрозділів у 1918–1919 роках захищали місто від підрозділів українських військ. Молоді добровольці також воювали з радянськими військами під час польсько-більшовицької війни 1920 року. До складу польських добровольчих військ входили учні, студенти, робітники, службовці, хлопці та дівчата. Спочатку вони воювали практично голіруч, пізніше — вже зі зброєю, здобутою у ворога. Через відсутність регулярних військ, відправлених австрійським командуванням в інші регіони Європи, молоді захисники вирішили визволити своє місто, передане військовим українським підрозділам, навмисно стягнутим до Львова військами держав, що відступали. Супротивниками «Орлят Львівських» на другому етапі боротьби за Львів у 1918 році були Українські січові стрільці — військове формування, що складалося з українців і було створене за подібними принципами, як Польські легіони. Загалом у боях на польському боці брали участь 6022 особи, з яких 1421 не досягла 17-річного віку, а наймолодшому було лише 9 років. Один із них, 13-річний Antoś Pietrykiewicz, став наймолодшим в історії кавалером ордена Virtuti Militari. Львів, який із XIV століття належав Польщі, протягом кількох століть був містом, у якому більшість населення становили поляки — близько 60% загальної кількості; решту становили євреї (близько 30%) та українці (близько 10%), яких також називали русинами.

Назва вулиці на честь «Орлят Львівських» є вшануванням мужньої та патріотичної позиції польської молоді на східних кресах Речі Посполитої.

Наступна дорога отримала назву «Проклятих солдатів». Дорога, розташована в західній частині міста Bolesławiec, є вулицею, що сполучає вул. Gdańska з вул. Lubańska і проходить паралельно до вул. Śluzowa.

Прокляті солдати — це спільна назва військових діячів антикомуністичного та незалежницького підпілля, які чинили опір радянізації після Другої світової війни. За словами проф. Jana Żaryna, понад 20 тисяч солдатів загинули або були таємно вбиті чи закатовані у в’язницях НКВС і служб безпеки, частину вивезли на Схід, багатьох засудили до позбавлення волі. Наприкінці 1940-х — на початку 1950-х років понад 250 тисяч людей утримували у в’язницях і трудових таборах. Від 2011 року 1 березня є державним святом, присвяченим солдатам збройного антикомуністичного підпілля. Національний день пам’яті «Проклятих солдатів» відзначають щороку, однак він не є вихідним днем. Перший день березня має особливе символічне значення для солдатів антикомуністичного підпілля: цього дня 1951 року було виконано смертний вирок керівництву IV комендатури Об’єднання «Воля і незалежність».

Назва вулиці «Проклятих солдатів» є вшануванням пам’яті видатних поляків і патріотів, захисників правди, а передусім поборників найвищих цінностей — свободи та гідності. Водночас це подяка великим героям, людям незламної енергії та відваги, за роки вірної служби Батьківщині, за відданість, приклади якої сьогодні важко знайти. Це також заохочення, особливо для наймолодшого покоління поляків, до пізнання здобутків і збереження пам’яті про традиції та ідеали національного війська.

Нова вулиця, яка також розташована в західній частині міста, отримала назву «Варшавських повстанців». Варшавські повстанці — незламні та героїчні учасники збройної боротьби проти німецького окупанта, розпочатої підрозділами Армії Крайової в межах плану «Буря», відомої як Варшавське повстання. У Варшавському повстанні, що тривало від 1 серпня до 2 жовтня 1944 року, воювали близько 37 тисяч солдатів Армії Крайової, до яких приєдналися підрозділи Національних збройних сил, Народної армії та Корпусу безпеки. Значну участь у повстанні брало цивільне населення Варшави. Втрати повстанців оцінюють у 18 тисяч убитих і зниклих безвісти та 25 тисяч поранених. У полон потрапили близько 15 тисяч солдатів і офіцерів, зокрема призначений головнокомандувачем генерал T. Komorowski (Bór). Втрати цивільного населення становили понад 180 тисяч убитих, переважно закатованих. Після капітуляції повстання солдатів розмістили у таборах для військовополонених, а цивільне населення — у транзитному таборі в Pruszkowie, звідки його розподіляли по території Генеральної губернії або направляли до трудових таборів у Німеччині.

Варшавське повстання було однією з найважливіших подій новітньої історії Польщі, наслідки якої були надзвичайно далекосяжними й відчутні донині. Воно викликає бурхливі емоції та є предметом жвавої дискусії щодо його інтерпретації й оцінки. Незалежно від політичних і суспільних оцінок Варшавського повстання учасники цього збройного виступу — «Варшавські повстанці» — заслуговують на наше найвище визнання та пам’ять. Назва вулиці «Варшавських повстанців» — це шана загиблим і ще живим учасникам Варшавського повстання.

У цьому ж районі міста наступну дорогу назвали на честь ротмістра Pileckiego. Ротмістр Witold Pilecki — використовував багато псевдонімів: «Witold», «Tomek», «Romek», а також конспіративні прізвища: «Roman Jezierski», «Tomasz Serafiński», «Leon Bryjak», «Jan Uznański», «Witold Smoliński». Народився 13 травня 1901 року в Ołońcu на території Росії, страчений 25 травня 1948 року у Варшаві. Був ротмістром кавалерії Війська Польського, співзасновником Таємної польської армії та солдатом Армії Крайової. У 1940 році спровокував власний арешт, щоб потрапити до концентраційного табору Auschwitz і здобути інформацію про поводження німців із в’язнями. Співорганізатор підпільної організації в таборі. У 1943 році, під загрозою викриття, втік із табору. У 1943–1944 роках служив у II відділі Кедиву Головного командування Армії Крайової; у 1944–1945 роках перебував у німецькому полоні, потім — у 2-му Польському корпусі в Італії. У 1945 році повернувся до країни. У 1947 році був заарештований і звинувачений у керівництві розвідкою на користь уряду РП в еміграції. Комуністична влада Народної Польщі засудила його до смертної кари. Його вбили 1948 року. У 1990 році ротмістр Witold Pilecki був реабілітований Військовою палатою Верховного суду. Став кавалером ордена Білого орла. Один із перших створював звіти про Голокост, відомі як звіти Pileckiego. Назва вулиці «Ротмістра Pileckiego» є вшануванням пам’яті видатного поляка та патріота.

Наступна дорога отримала назву вул. майора «Hubala». Майор «Hubal» — Henryk Dobrzański (1897–1940), майор кавалерії Війська Польського, олімпієць (кінний спорт), «загонщик», один із перших партизанських командирів під час Другої світової війни. Від 1920 року член Стрілецьких дружин, від 1914 року — у Польських легіонах у 2-му уланському полку. Від 1918 року — у Війську Польському. У міжвоєнний період брав участь у боях з українцями 1918 року та в польсько-більшовицькій війні 1919–1921 років. Нагороджений Хрестом доблесті та Срібним хрестом ордена Virtuti Militari. Як заступник командира 110-го резервного уланського полку брав участь в обороні Grodna від підрозділів Червоної армії, що наступали. Після капітуляції Варшави 27 вересня 1939 року разом із 50 своїми солдатами намагався пробратися до Франції. 1 жовтня 1939 року вступив у бій із німецькими військами та переховувався на Келецькій землі. Після повного краху вересневої кампанії майор H. Dobrzański під псевдонімом Hubal організував перший партизанський загін (Виокремлений підрозділ Війська Польського). Вояки Hubala здобули свою першу перемогу в сутичці з німцями під Cisownikiem. H. Dobrzański, попри накази керівництва Союзу збройної боротьби та Делегатури уряду в країні про розпуск загонів, не підкорився наказу. Позиція його начальства була зумовлена тим, що через співпрацю місцевого населення з «Hubalem» німці посилили репресії проти тамтешніх цивільних. У березні 1940 року він здобув велику перемогу в сутичці під Hucisakmi, де майже повністю було знищено піхотний батальйон вермахту. Через кілька днів подібна доля спіткала інший німецький загін під Szałasami. 30 квітня 1940 року загін «Hubala» оточили німецькі сили. У цьому бою, під час якого німці застосували танки, партизанський загін був розсіяний, а сам майор загинув на полі бою. Його тіло, найімовірніше, німці перевезли до Tomaszowa Mazowieckiego і там спалили. Загін «Hubala» саморозпустився 25 червня 1940 року. У 1966 році Dobrzański посмертно нагородили Золотим хрестом ордена Virtuti Militari та підвищили до звання полковника.

Також у західній частині міста вулиці надали назву «Henryka Sienkiewicza». Henryk Sienkiewicz — псевдонім Litwos (1846–1916) — новеліст, романіст і публіцист. Лауреат Нобелівської премії з літератури 1905 року за сукупність творчості, один із найпопулярніших польських письменників на межі XIX і XX століть.

Henryk Sienkiewicz народився 5 травня 1846 року у Woli Okrzeńskiej на Підляшші. Походив зі збіднілої поміщицької родини, яка оселилася у Варшаві 1855 року. Після закінчення гімназії вивчав право, філологію та історію в Головній школі й Варшавському університеті. Henryk Sienkiewicz багато подорожував. У 1876–1878 роках перебував у Північній Америці. У березні 1878 року повернувся до Європи. Зупинився в Лондоні, потім протягом року перебував у Парижі. У 1888 році Henryk Sienkiewicz подорожував Іспанією, а 1890 року вирушив в експедицію до Африки. Після початку Першої світової війни Henryk Sienkiewicz виїхав до Швейцарії, де організовував допомогу жертвам війни в Польщі. Помер 15 листопада 1916 року у Vevey у Швейцарії. Творчий доробок Henryka Sienkiewicza включає, зокрема, трилогію: Вогнем і мечем, Потоп, Пан Володийовський, Родина Поланецьких, Quo vadis, Хрестоносці, У пустелі та в пущі та багато інших романів і новел. Назва новоствореної вулиці — «вул. Henryka Sienkiewicza» — має на меті вшанувати видатного поляка, лауреата Нобелівської премії з літератури за 1905 рік.

(замовна інформація)