На привітання староста сказав, що не прагне сезонних оплесків. Адже театр урятували на наступні 100 років, якщо не на довше. — Ми врятували театр для вас, — завершував він свій виступ, а поруч зі мною сиділи представники місцевої преси, далі — місцеві чиновники, а попереду — міністр, воєвода, представники духовенства та євродепутат…
Але розповім, як усе було на гала-вечорі, по черзі. Cezary Przybylski та Jacek Głomb (директор театру з Legnica) привітали гостей і запросили на виставу. Директор розсипався у вихваляннях величі вчинку старости. — Те, що зробив мій друг Cezary, — це надзвичайна річ, — говорив Głomb. — Ніколи ще не траплялося, щоб староство збудувало театр.
Щоправда, чиновники так рідко витрачають гроші на високу культуру, бо це не приносить їм жодного виборчого капіталу. І це захоплення я певною мірою розумію. Але щоб так вихваляти те, що зрештою належало до обов’язків Starostwo?
Будівля належала повіту й занепадала. Гроші на її ремонт знайшли. Здобувати фінансування було — як неодноразово наголошували на гала-вечорі — дуже складно. Звичайні підприємці не повторюють без кінця, що важкою працею заробили гроші. Але чиновники — інша справа. Для них це був подвиг. Якщо ремонт — це щось настільки небувале, то залишити історичну руїну в центрі міста, мабуть, було б нормою.
Після короткої промови та прослуховування «Захоплення порятунком театру маленьким і бідним повітом для світу, культури й гуманізму» ми подивилися «Мізантропа». Зі сцени пролунали слова, до яких чиновники, здається, не дослухалися.
— Оцінювати — складна справа, адже кожен із нас прагне похвали, — сказав головний герой Alcest, починаючи критику слабкого вірша автора, який був зовсім не готовий до критики.
Друг Alcest застерігав його від надто прямого висловлення своїх думок. — Alcest, благаю, тільки не кажи, що ти думаєш про суди й установи, — говорив Filint. Ах, ці п’єси Molier, які не втрачають актуальності…
Публіка гаряче аплодувала виставі та жваво реагувала на дотепні репліки акторів. Під час вистави до глядацької зали увійшли запізнілі декан Jarosiewicz із другим священником.
У другій частині відкриття театру привітали всіх офіційних гостей: міністра, заступника міністра, євродепутата, депутатів, воєводу та багатьох-багатьох інших. Також показали жахливий рекламний ролик, створений за простим принципом протиставлення: зруйнований театр (сумна музика, фотографії зруйнованих деталей) і відремонтований театр (весела музика, фотографії з ракурсу знизу, переважно прекрасної стелі). До цього додали штучні, наче з реклами прального порошку, хвалебні репліки Cezary Przybylski, Dariusz Kwaśniewski, Katarzyna Biegasiewicz (речниці Starostwo) та Marek Łętowski (директора MDK), а також висловлювання так званих людей з вулиці, які раділи, що в Bolesławiec буде театр.
Потім виступили гості, які дякували й вітали. Міністр Szumilas, отримавши подарунок (мабуть, художню кераміку), відповіла, що мільйон, який вона виділила на ремонт театру, не був її приватними грошима. Це був такий чиновницький жарт. Євродепутат Protasiewicz зізнався, що в Брюсселі пишатимуться Bolesławiec, який славиться своєю керамікою, чудовими днями Bolesławiec (тут він припустився faux pas і, радше за все, мав на увазі Święto Ceramiki) і тепер — Старим театром.
Наприкінці офіційної частини ще вручали подарунки підприємцям, які допомогли Starostwo з ремонтом. Вони отримали великі фотографії відремонтованого театру — деталі та вигляд сцени.
На гала-вечорі не було запрошеного на нього президента, але ніхто особливо цим не перейнявся, крім Kazimierz Marczewski, якого ця відсутність і неможливість її пояснити занурили в глибокий смуток.
Від себе додам, що замість гала-вечора на чотири феєрверки цілком достатньо було б родинного пікніка вихідного дня, організованого в театрі та Młodzieżowym Domu Kultury, а також «днів відкритих дверей». Кожен охочий міг би зайти до відремонтованого театру й оглянути його.
На відкритті як зірки могли б виступити актори, хоча б із театру в Legnica, який часто гостюватиме на наших підмостках. До цього — реклама розумного репертуару, у якому час від часу була б вистава хорошого професійного театру, а також цікаві майстер-класи для дітей із повіту. Могли б бути й Glinoludy, а також давно не використовуваний мім, який показав би кілька трюків і прорекламував свою культурну підвальну сцену. Могло б так бути? Могло б. Вихідні обіцяли бути сонячними. Це було б велике свято для громади.
І якби на цьому пікніку з’явилися староста, радники повіту та інші чиновники, то, мабуть, вони приємно провели б час із мешканцями. А так була велика помпезність, настільки напускна, що викликала огиду.
(Grażyna Hanaf)