Кожен, хто прийшов на муніципальне кладовище в Bolesławiec, щоб упорядкувати й прикрасити могили близьких перед 1 листопада, міг бачити цього чоловіка. Темноволосий, на вигляд близько тридцяти років. Він вітав людей, які заходили на кладовище, бажаючи їм здоров’я. За легким акцентом можна було визначити, що він не поляк. У візку, який стояв поруч із ним, сиділа маленька дівчинка. Ймовірно, донька.
Чоловік просив про підтримку. Не для себе і не для дитини. На аркуші він мав напис:
Щиро прошу про допомогу. Шановні пані та панове. Батько тяжко хворий після інсульту, у нього пошкоджені нирки та діабет. Я збираю кошти на ліки для батька, які дуже дорогі, а також на утримання родини. Дякую за допомогу. Нехай Бог винагородить вас.
Люди або байдуже проходили повз нього, або підходили й підтримували пожертвою. Цей чоловік ставився до кожної людини з великою повагою. Усім бажав здоров’я та дуже щиро дякував.
Однак коли до чоловіка, який просив пожертви, підійшов інший — міцно складений і вищий за нього, — неможливо було передбачити, чим усе закінчиться. Чоловіки почали розмовляти. Поляк, який підійшов, ставив запитання, слухав, а зрештою відреагував неочікуваним чином.
Після короткої розмови зворушений чоловік обійняв іноземця, як брата, виявив до нього сердечність і розуміння його складної життєвої ситуації. Це була дуже зворушлива сцена. Серце раділо від усвідомлення, що в нас, людях, і досі живуть співчуття, любов до ближнього та розуміння важкої долі інших людей.
