– Чому в тебе дві спини? – ​​злостиво запитує хлопець свою підліткову подругу, яка має маленькі груди. Дівчина вмирає від сорому й збентеження. Інші учні, які спостерігають за цим, регочуть. Такою є реальність гімназії.

На думку дітей, гімназія – це низка нескінченних принижень. Людей із акне фотографують на мобільний телефон. Потім коментують, що в них сексуальні прищі, і показують їхню фотографію іншим учням, щоб посміятися. Ставлять також незручні запитання. Цинічно, щоб завдати болю. Тон приємний, виражає зацікавленість, але запитання образливе: Чому ти така потворна? Дурна? Чому ти виглядаєш як ідіотка? Здивована дитина не знає, що відповісти, а чутлива не здатна захиститися. А важлива швидка відповідь – ще грубіша, ще зліша.

Важке життя екзотичних

Учні кажуть, що найгірше доводиться тим, хто відрізняється. Найчастіше дискримінують хороших учнів, старанних людей або тих, хто має власні захоплення й говорить про них. Оригіналів, чутливих і сором’язливих.

Зубрилу й улюбленця вчителя ніколи не любили менш здібні учні. Але масштаби агресії, з якою стикаються «зубрили» в гімназії, набагато більші, ніж у початковій школі, з якою учні порівнюють гімназію. – У початковій школі не відчувалося цього переслідування, загрози з боку всього класу, – каже хороша учениця гімназії. – Іноді мені здається, що всі мене ненавидять, глузують із мене, що вони по той бік барикади й нападуть.

Відчуття загрози, на жаль, реальне. Учні, яких дискримінують, розповідають про погрози, які чують від однокласників. Агресори домовляються, що чекатимуть на них після уроків. Лякають, що знають, де вони живуть, і чекатимуть там. Учні одностайно стверджують, що все не обмежується словесною агресією: однокласники можуть навіть ударити кулаком. – Не можна мати незвичайних захоплень, бо тебе відкидають, – каже інша учениця. – Тебе обговорюють за спиною, ти переживаєш, що тебе поб’ють.

Хорошим учням у гімназії також заважає те, що на деяких уроках неможливо нічого навчитися, бо вчителі не вміють підтримувати дисципліну. Їм здається, що вчителі пасивні. Вони кажуть, що на деякі агресивні прояви, особливо словесні провокації, просто не реагують.

Безвільні чи беззахисні вчителі?

– Я вважаю, що вони не займаються проблемами учнів і не втручаються в наші конфлікти, не захищають нас, – скаржиться одна з учениць на класних керівників. – Учителі лише роблять зауваження, але ніхто на це не зважає, бо це лише їхні слова. Скільки разів можна сказати: «Я заберу в тебе телефон, якщо ти не будеш уважним», – і ніколи його не забрати? – дивується дівчинка.

Гімназисти кажуть, що не довіряють учителям і не вірять, що хтось заступиться за дитину, над якою знущається решта класу. Іноді буває, що саме вчитель провокує агресію підопічних стосовно хорошого учня. Адже він хвалить його непедагогічним способом. Каже про хорошого учня, що він кращий за своїх однокласників. Протиставляє його класу. Замість похвалити, повідомляє учням, що вони гірші, менш здібні, ліниві, що нічого в житті не досягнуть, на відміну від здібного однокласника. Це природно викликає агресію. Дістається здібній дитині, але вже після уроку. Коли вчитель не бачить або, як кажуть учні, не хоче помічати.

Так само, як і вживання алкоголю під час шкільних екскурсій. Гімназисти описують одну з багатьох таких класних поїздок. Група під час гірської екскурсії пила всю ніч. Наступного дня учні, попри похмуру погоду, вдягли сонцезахисні окуляри й ходили з похмілля, відмовляючись брати участь у пішій прогулянці. Від деяких іще тхнуло алкоголем. На зворотному шляху водій зупинявся щокілометра, бо всіх нудило. Однак учителі вирішили, що це напад морської хвороби.

Усі знають, що на екскурсіях п’ють. Горілку, пиво, вино. Алкоголь купують старші однокласники або неповнолітні, використовуючи тимчасові посвідчення особи. Жодних проблем із цим немає. Один із хлопців розповідає про свої алкогольні покупки за таким посвідченням. Коли «недовірлива» продавчиня уважніше придивилася до документа, її занепокоїла вказана там дата народження, і вона запитала, чи хлопцеві часом не шістнадцять років. – Я сказав їй, що це дата видачі, і вона без проблем пробила чек, – розповідає гімназист.

Не лише вчителі заплющують очі на п’яних підлітків. Батьки теж нічого не бачать. – Якщо наступного дня після вечірки в мене похмілля, я зачиняюся в кімнаті й кажу мамі, що мушу повчитися, – розповідає шістнадцятирічний любитель вечірок. – Якщо вона заглядає й бачить, що я сплю, я кажу, що втомився від навчання. Це завжди спрацьовує: я маю спокій і тишу та можу прийти до тями.

Хто без гріха…

Немає сенсу шукати винних у тому, що відбувається в гімназіях. Їх знайшлося б надто багато. Уряди й міністри, які постійно змінюють систему освіти, директори шкіл, учителі, батьки, суспільство. Можна обирати скільки завгодно. Гімназія сприймається як погане місце для дітей і вчителів. Освіту в ній описують такими словами: це треба пережити, витримати, або це жахливий період, діти жахливі, ніхто не може з ними впоратися.

Наведені вище думки учнів про гімназію є однобічними. Вони підтверджують те, що ми вже знаємо про неї. І, що найгірше, чого ніхто не здатен змінити. Попри зусилля, освітні програми, навчання для вчителів, профілактичні програми та інші дидактично-педагогічні задуми, покликані допомогти школам і гімназистам. Вони самі й далі почуваються в гімназіях погано. І зціплюють зуби, щоб вижити.

(інформація: Grażyna Hanaf)