Я почув про роботу над законодавчою забороною автомобільних перегонів на вулицях міст, а також про заборону їзди на квадроциклах у місцях, де хтось цього не бажає. Важливі не деталі, а напрям думок, який, на мою оцінку, є хибним і пройнятим страхом не за безпеку громадянина, а за владу. Такі рішення влади характеризує недалекоглядність, спільна для малих людей, які ніколи не повинні були б керувати навіть кіоском RUCHU.

До чого призводить така заборона? До зростання недовіри до влади. Чому? Бо проблему не обговорюють із людьми, яких стосуватиметься заборона, а рішення ухвалюють довільно. Про вантажні автомобілі не радяться з водіями та власниками, про поліцейських не розмовляють зі звичайними працівниками поліції — приклади можна множити

Тож я питаю: звідки ці ідеї щодо заборон? Це ідеї так званих політиків, які під час виборів переживають осяяння, а після виборів перетворюють свої декларації на «знання» про все й вважають, що вже не мусять нікого ні про що питати.

Заборона їзди на квадроциклах чи закручування «бубликів» не зникне в момент ухвалення законів, що заборонятимуть це й каратимуть водіїв. Якщо існує така велика кількість молодих і не лише молодих людей, які хочуть цим займатися, їм потрібно створити для цього умови та запропонувати компроміс.

Держава воліє створювати злочинців

Нехай молоді люди створюють клуби, встановлюють правила й наглядають за їх дотриманням. Нехай створюють правила безпеки. Держава воліє створювати злочинців і людей, які ненавидять свою країну. Я сам зустрічався з молодими прихильниками їзди на квадроциклах. Це просто організувати, їм можна допомогти. Однак влада думає, що простіше заборонити й породити новий тип злочинців. Скільки впертих людей, яких раніше переслідували, домоглися того, що їхні захоплення тепер є шанованими видами спорту, зокрема олімпійськими? Але краще гордо поправити міністерську краватку й зробити з молодої захопленої людини звичайного злочинця!

Не хочу, щоб мене неправильно зрозуміли, але польська держава воліє мати більше батогів для суспільства, ніж слухати його. Послухайте, горді депутати й високопосадовці, своїх дітей, онуків та їхніх друзів. Послухайте, чого вони прагнуть. Замість того щоб оточувати себе охоронцями, вийдіть до людей, а не до підлабузників і лобістів. Вийдіть до звичайних людей.

Потреби звичайних людей дуже відрізняються від того, що ви робите на вулиці Wiejskiej. Боротьба із суспільством ніколи не закінчувалася добре для тих, хто править. Тут варто згадати історію, яку ви, до того ж, небезпечно закручуєте в «бублики», хоча б намагаючись робити з нікчем героїв.

Мабуть, час закрити парламентський ресторан і відкрити молочний бар — тоді й фермери мали б збут сільськогосподарської продукції, що, своєю чергою, зменшило б їхні претензії до світу. «Чекаю... на вітер, що розжене...»