Музично вишукані твори у виконанні молодих джазменів дозволили поглянути на пісні Качмарського як на поезію, а не лише на протест-сонги. Насичені змістом тексти поета поєднали з бездоганною грою Павла Томашевського, його гурту Анджея Свєнса і Кшиштофа Ґрадзюка, а також із винятковими голосами трьох джазових вокалістів: Марії Садовської, Анни Серафінської та Януша Шроми.
Яцек Качмарський творив поезію з власною філософією, як Окуджава, Брель, Ноуака, Ділан. Він завжди ставав на бік життя, правди, добра, свободи. Він оспівував не лише скривджених і пригноблених. На концерті, крім «Облави», виконали пісню «Постмодернізм» — глузливу (вона мала висміювати комунізм), але сьогодні її текст досі актуальний: «Не став перед собою завдань — Хто не піднявся — той не падає, А хто прагне бути на вершині — Падатиме все життя». Була також абияка пісенька про європейськість поляка, гіркий і ностальгійний твір «Наш клас», а також співана а капела «Мотивація».
Пісня «Мури», яка для багатьох є гімном молодої «Солідарності», виконувалася як антракт у програмі концерту. Під час слухання цього твору й досі відчуваєш сильні емоції. Особливо тому, що сьогодні реальна стіна зникла. Залишилася лише ментальна — та, про яку Качмарський писав у також виконаному на концерті творі «Прогулянка з Орфеєм».
Обережно ступай
Бо в собі маєш свій Аїд
І в собі глибоку тінь
І безлад разом із ладом
Я добре знаю, як тобі важко
Не ділити ні з ким болю
І повертатися мертвою стежкою
Без живої Еврідіки
Вона звідси не рушить
І тиша її поховає
Грай далі, Орфею
Щоб переконати себе
Концерт був чудовим і захопив шанувальників джазу та Яцека Качмарського. Публіка викликала артистів на другий біс, а музиканти запросили на сцену одного із глядачів, який продемонстрував свої вокальні здібності у творі «Сон Катерини II».
(інформація: Ґражина Ханаф)