Станом на кінець березня 2025 року в Болеславецькому повіті було зареєстровано 1090 безробітних, з них понад половину (591) становили жінки. Хоча ця кількість істотно не відрізняється від даних за останні місяці, помітне невелике зростання рівня безробіття до 3,5% (у грудні 2024 року він становив 3,1%).
Найбільше безробітних проживає у:
- місті Болеславець — 482 особи,
- гміні Болеславець — 177 осіб,
- а також у гміні Новогродзець — 148 осіб.
Особливої уваги заслуговує структура безробітних:
- аж 300 осіб мають понад 50 років,
- 252 особи є довготривало безробітними (понад 12 місяців),
- 248 осіб не досягли 30-річного віку, що може свідчити про труднощі молодих людей із виходом на ринок праці,
- найчисленнішу групу становлять люди з професійною та базовою освітою — загалом понад 590 осіб.
Лише в березні:
- 217 осіб зареєструвалися як безробітні,
- 229 осіб розпочали роботу, з них 102 — у формі субсидованої зайнятості,
- надійшло лише 138 пропозицій роботи.
Чи потрібні управління праці?
Якщо поглянути на цифри, можна дійти висновку, що система працює: безробітні реєструються, частина знаходить роботу, ведеться статистика. Але чи справді це означає ефективність?
Управління праці не створюють робочих місць, а лише виступають посередниками — часто формально, без реального впливу. За низького рівня безробіття (менше 4%) їхня роль дедалі частіше обмежується адміністративним обслуговуванням. Для багатьох роботодавців і шукачів роботи ефективнішими виявляються інтернет-сервіси, місцеві групи або рекомендації.
З іншого боку, управління праці й надалі виконують важливу функцію для вразливих груп: людей старшого віку, довготривало безробітних та людей з інвалідністю — для них вони можуть бути єдиним місцем підтримки.
Питання полягає в тому: чи не настав час перебудувати управління на сучасні центри активізації, замість консервативної моделі реєстрації та звітів?