На перший вільний прийом у Miejskim Zakładzie Rehabilitacji Leczniczej можна записатися лише на 11 червня наступного року! Ще довші черги очікують у Centrum Specjalistycznym Biomed — там перша вільна дата — 1 червня 2027 року, а в NZOZ PROVITA — 15 вересня 2027 року. Отже, йдеться про очікування від півтора до понад двох із половиною років на базову реабілітацію.

Як людині лікуватися, якщо необхідна терапія доступна лише через такий тривалий час? Найприкріше те, що приватний прийом у деяких кабінетах можна призначити лише протягом тижня. Це породжує питання: чому NFZ не платить належним чином? Чи ставки, які Narodowy Fundusz Zdrowia пропонує фізіотерапевтам, настільки низькі, що небагато закладів здатні забезпечити достатню кількість спеціалістів у межах контрактів? А може, проблема полягає в іншому: у нестачі кваліфікованих кадрів, поганій організації, надто тривалих процедурах розрахунків?

Фактом є те, що дедалі більше пацієнтів скаржаться на неможливість швидко розпочати необхідну реабілітацію. Часто йдеться про відновлення після травм, аварій чи ортопедичних операцій, коли час має вирішальне значення. Очікування півтора року на процедури призводить до того, що багато людей відмовляються від допомоги в межах NFZ і, якщо можуть собі це фінансово дозволити, обирають приватні кабінети — там немає багатомісячної черги й можна одразу розпочати лікування.

Варто запитати себе, чи не призводить ця тенденція до виключення людей, які не можуть дозволити собі приватні прийоми. Для багатьох пацієнтів із хронічними захворюваннями реабілітація — не розкіш, а необхідність. Залишення їх у такій довгій черзі призводить, з одного боку, до погіршення здоров’я, а з іншого — до зростання майбутніх витрат на лікування, оскільки занедбані захворювання можуть потребувати складнішої та дорожчої допомоги.

Невеликі контракти з NFZ, низькі розцінки на окремі процедури, нестача кадрів, а може, недостатня кількість центрів? Причини складні й зазвичай не обмежуються лише однією. Однак зміни в системі потребують конкретних рішень на центральному рівні, щоб пацієнтам у Bolesławiec та інших містах Польщі не доводилося роками чекати на життєво важливу для здоров’я реабілітацію.

Які рішення можливі?

  • Збільшення фінансування з боку NFZ: вищі ставки за процедури можуть спонукати більше фізіотерапевтів підписувати контракти, що скоротить черги.
  • Збільшення кількості спеціалістів: підтримка підготовки нових фізіотерапевтів і створення стимулів для роботи в менших містах.
  • Краща організація системи: скорочення бюрократії, спрощення процедур і можливість ширшого використання нових технологій (наприклад, телемедицини) у процесі реабілітації.

Наразі пацієнтам доводиться зважати на те, що перш ніж вони потраплять на фізіотерапевтичні процедури в межах NFZ у Bolesławiec, мине кільканадцять або навіть кілька десятків місяців. Чи дозволить їм за цей час стан здоров’я нормально жити й працювати? Багато що вказує на те, що без системних змін для значної частини пацієнтів відповідь на це питання може бути негативною.