Фільм Антоні Krauze, оголошений польською прем’єрою року, без екзальтації розповідає про події в Гдині 1970 року. Перед Різдвом уряд підвищує ціни на продукти харчування. Робітники повстають і хочуть розпочати страйк. Партія придушує заворушення в зародку, наказуючи військовим стріляти в беззбройних людей. Лунають постріли.
Автори сценарію — двоє свідків подій грудня 1970 року. Обидва тоді були підлітками й перебували в Гданську. Вони втекли з уроків. Міхал Пруський дивом уникнув смерті, бо опинився на вулиці, яку обстрілювали. Мирек Пєпка спостерігав за драмою, що розгорталася в місті. Через роки їм вдалося розповісти живу історію без нав’язливих звинувачень і зайвого пафосу. «Чорний четвер» залишає глядачеві можливість власного судження та особистого переживання подій. Ретельно, як хронікер, описуючи 17 грудня 1970 року — різанину робітників у Гдині, — фільм не змушує приймати єдину, нібито правильну інтерпретацію.
Таке вбивство людей лише заради порятунку ідеології та збереження влади партії має породжувати месників. Людей, які ніколи не дозволять пробачити катам. Але щоб ненавидіти сорок років, потрібно перетворити світ на біле й чорне та забетонувати цей поділ. Ідучи на фільм, я боялася, що саме такі емоції він передусім викликатиме. Але автори залишили глядачеві простір для роздумів, хоча багато хто, мабуть, переживатиме крайні емоції. Злість, ненависть, відчуття кривди.
У цьому фільмі є другорядні персонажі, які, наче клин, вбиваються між закривавленою білизною добрих і танками поганих. Їх троє. Ян Мар’янський (Grzegorz Gzyl), голова Міської народної ради, який мав сміливість поговорити з робітниками Гдинської судноверфі імені Паризької комуни. Солдат, який допомагає дружині суднобудівника дістатися до лікарні, куди доправили її пораненого чоловіка. А також чиновник, який уночі розвозить повідомлення про поховання вбитих робітників. Для мене ці постаті пояснюють, чому в Польщі не було проведено риски під минулим. Чому під нею не поховали всіх, хто мав будь-який стосунок до партії.
«Чорний четвер» показує, чим була боротьба, про яку так часто говорять словами: «Ми боролися не за таку Польщу». Багатьом і досі здається, що після такої кривавої жертви людей мав постати ідеальний, справедливий світ. І вони ніколи не погодяться на іншу реальність. Справедливість ми тлумачимо по-різному. Для мене це такий світ, у якому ці троє — Мар’янський, солдат і чиновник — також зможуть знайти своє місце. Для інших їм у ньому немає місця через кров Янека Вишневського на руках. Сучасна історія запитує нас про прощення. Я подивилася цей фільм на знак шани загиблим. З думкою про те, що вдячна кожному, хто подарував мені вільну Польщу.
Фільм «Чорний четвер. Янек Вишневський упав» демонструватимуть у кінотеатрі «Forum» до 9 березня. Бронювання kino.boleslawiec.pl.
(інформація Grażyna Hanaf)