Войцех не виїхав до Німеччини чи Англії. Він також не збирався розважатися за гроші клієнтів у теплих країнах. За його словами, його мікропідприємство, засноване у 2000 році, стікало кров’ю. Причиною, як він зазначає, стали криза меблевої галузі та цілковита відсутність допомоги малим підприємствам під час рецесії. Він не виправдовується. Знає, що підвів багатьох людей. Розуміє, що люди на нього сердяться. Його клієнти отримають листа з юридичної канцелярії із запевненням, що він поверне отримані аванси.
Маленький успіх у тіні великої кризи
Для меблевої компанії Войтека 2008 рік був золотим періодом. Він переїхав на вулицю Гарнцарську, де орендував два великі приміщення. Магазин і столярну майстерню. Найняв 8 людей. Працівники, за його словами, отримували високі зарплати. Вони виготовили 14 кухонь і 9 шаф. Торгові представники хвалили його компанію за динамічну роботу. Формувалася база постійних клієнтів. Власник робив ставку на індивідуальний підхід до клієнта та високу якість послуг і матеріалів.
Войцех, звісно, чув про рецесію в меблевій галузі. Великі компанії ледве зводили кінці з кінцями. Проблеми меблевих гігантів сприяли розвитку малих компаній, адже їх не зачіпали труднощі зі зменшенням кількості замовлень від покупців у Європейському Союзі. Не стосувався їх і обвал на ринку житлового будівництва. Але прогнози були поганими. Банки відмовляли у кредитуванні. Після великих мали збанкрутувати малі компанії.
Скрутні роки
Наступний рік, попри сприятливу кон’юнктуру, був поганим. Власник розповідає, що почав зі звільнення працівників. Навесні двох, а через кілька місяців — ще двох. Так він позбувся половини команди. У 2009 році познанський Swarzędz оголосив про банкрутство. Писали про погане управління, але в галузі панувала стагнація. Ринок розкручували власники нових квартир. А нові квартири перестали будувати. Пересічний поляк, своєю чергою, рідко міняв меблі — раз на 15–20 років.
Войцех каже, що намагався врятуватися, думав про кредит. Але шансів не мав. Банки вважали меблеву галузь найбільш ризикованою. Вони відмовляли в кредитах. Він не впевнений, що цей кредит став би шансом зберегти компанію. Сьогодні він також замислюється над тим, яким був менеджером, чи добре керував людьми і де припустився помилки.
Коли все валиться, то валиться все
Наприкінці зими 2010 року до магазину увірвався незадоволений затримками та розпачливий клієнт. Власник компанії розповідає, що той виніс із магазину побутову техніку. Можливо, вона мала бути заставою за незавершену кухню. Войцех визнає, що затримки з виконанням замовлень тривали навіть кілька місяців. Клієнти лютували. Він сам практично працював без перерви. Про винесення клієнтом духовок він повідомив як про крадіжку. Техніку вдалося повернути. Він каже, що завершив для цього клієнта кухню, але до сьогодні не отримав оплати. Так само вчинили ще двоє людей. Через затримку виконання договору вони відмовилися платити. Войцех оцінив свої збитки у 13 тисяч злотих.
Навесні його особисте життя зруйнувалося. Він розповідає, що радше очікував би візиту Папи Римського до Болеславця, ніж сімейних проблем. І саме вони паралізували його дії. Він каже, що не знав, як зробити наступний крок серед руїн. Для нього це був шок. З’явився також поганий радник. Войцех вважає, що всі поради обернулися проти нього. Лише в липні він зрозумів, що може розраховувати тільки на себе. Знову була нічна робота, як він розповідає, понад сил. Гордість заважала просити позики. Коли доводилося звертатися по гроші навіть до найближчих, він кілька днів ходив пригнічений.
Спочатку думай про малих
«Спочатку думай про малих» — це гасло депутатів Європарламенту, які, створюючи законодавство, декларували допомогу мікропідприємствам під час кризи. Войтек каже, що намагався скористатися такою допомогою. Він зв’язався з компанією в Єленій-Ґурі, яка допомагає отримати гранти ЄС. Постукавши в усі двері, він вважає, що ця допомога — нісенітниця. Допомагають тим, хто не має заборгованостей ні перед ZUS, ні перед Податковою службою. І має кредитоспроможність. Навіщо допомагати — гірко замислюється він — у такій ситуації, коли маєш фінансову ліквідність?!
Із майже двадцяти невиконаних договорів він обіцяє завершити три. Решті клієнтів має намір повернути кошти. За допомогою юридичної канцелярії він надіслав своїм кредиторам листа. У ньому запевняє про повернення авансів. Він і далі працює. На запитання, чому не відповідав на дзвінки клієнтів, наляканих його зникненням, відповідає: — Я підвів цих людей. Усе звалилося мені на голову. Я не знав, як жити і що говорити. Діяв навмання. Клієнти мають право сердитися. Я не намагаюся себе вибілити. Хочу запевнити, що виконуватиму свої зобов’язання.
(інформація Grażyna Hanaf)