Епідемія охопила мешканців Болеславця після 1945 року, коли рівень життя значно погіршився. Черевний тиф уражає бідні, хронічно недоїдаючі спільноти з дуже низьким рівнем гігієни. Паличка черевного тифу потрапляє до травного тракту після вживання заражених продуктів, води або контакту з хворим.
Перед обличчям зростаючої небезпеки, пов’язаної з епідемією, місцева влада вжила заходів для пошуку відповідної будівлі, яка могла б слугувати ізолятором для хворих. На жаль, після визначення приміщень і їх прибирання з’ясувалося, що об’єкт непридатний для використання. Частину будівлі зайняла радянська військова частина, а решту обладнання було демонтовано. У результаті зусилля міської влади, яка намагалася втрутитися, не дали результатів. Лист, написаний російською мовою командирові радянської частини, залишився без відповіді.
26 жовтня 1945 року міське управління знову спробувало привести будівлю до придатного для використання стану. Було найнято аж 40 людей, які мали відремонтувати лікарню та відновити її нормальне функціонування. На жаль, і цю ініціативу зірвала радянська армія, яка знову забрала працівників на свої роботи, залишивши лише шістьох людей для опікування закладом. І цього разу російське командування не відреагувало, що додатково посилювало розчарування та нетерпіння уповноваженого, який із гіркотою зауважив, що військо, схоже, навмисно перешкоджає організації ізоляційного будинку.
Перед обличчям такої драматичної ситуації влада вирішила запровадити кампанію примусової вакцинації. Вона стосувалася як німецького населення, що залишилося в місті, так і поляків, які прибували. На допомогу в цій критичній місії прибула група польських лікарів, що було надзвичайно необхідно, адже мешканці щодня могли покладатися лише на трьох іноземців: голландця, бельгійку та німця, які були ще дуже молодими й мали невеликий досвід роботи.
На щастя, на початку грудня 1945 року напружена боротьба з черевним тифом дала результати. Після інтенсивних заходів кількість нових захворювань зменшилася, а епідемію зрештою вдалося приборкати. Це був важливий крок до відновлення нормального життя, однак спогади про труднощі та перешкоди, з якими зіткнулася місцева влада, залишилися болючим уроком у боротьбі з кризами у сфері охорони здоров’я.