Рівна Нижня Сілезія — це не лише Вроцлав, а й менші міста та прикордонна частина регіону. Під час Маршу рівності в Görlitz, який у Німеччині традиційно називають Christopher Street Day (CSD), люди чудово веселилися та святкували свободу й демократію. Барвиста маніфестація за толерантність, рівноправ’я та визнання прав ЛГБТІК+-людей уперше перетнула Нису й пройшла вулицями міста-партнера Zgorzelec. Крокуючи цими двома європейськими містами, організатори хотіли надіслати квір-людям і громадянському суспільству сигнал, що ненависті та нетерпимості немає місця в місті й регіоні.
— Свобода — це життя без страху, самостійне ухвалення рішень, у які не втручаються держава чи церква, — говорила Małgorzata Chełchowska, представниця Tęczowe Karkonosze на Марші. — Це свобода обирати, кого я кохаю, і передусім — як я створюю сім’ю. Доти, доки не буде повної рівності, ми не будемо повністю вільними. І так довго, а ще довше, ми зустрічатимемося, щоб веселкою проганяти упередження та страх. Без свободи немає демократії, а без демократії та свободи немає рівності й рівних прав, — додала Małgorzata Chełchowska.
З німецького боку виступав Harald Prause-Kosubek, представник Sojusz CSD Görlitz, який наголосив: — Ті, хто із заздрості, ненависті, клаустрофобії та страху зробили бізнес-модель, точно не є більшістю і, безумовно, не є народом, навіть якщо вигукують це на вулицях міст. Це ми є більшістю, ми різноманітні, і нас, чорт забирай, дуже багато!
Нас, чорт забирай, дуже багато
Кількість учасників другого Маршу рівності CSD у Görlitz була вражаючою. На Поштовій площі (Postplatz), де коротка промова Harald зупиняє колону, видно, що тут понад 2 тисячі молодих людей. Саме зі сходів будівлі пошти звучать слова про те, що ЛГБТ+-спільнота видима й численна.
А що кажуть статистичні дані? Вони підтверджують слова Harald. У Німеччині, за даними опитування, проведеного берлінським центром дослідження громадської думки Dalia у 2016 році, частка людей, які ідентифікують себе як лесбійки, геї, бісексуальні або трансгендерні люди, становить майже 7,4 %, що робить Німеччину країною з найбільш численною ЛГБТ+-спільнотою. У Польщі, згідно з тим самим опитуванням, ЛГБТ+-люди становлять трохи менше ніж 4,9 % населення.
Із динаміків, установлених на автомобілі, Cindy Lauper співає, що дівчата хочуть лише добре повеселитися. Барвистий натовп співає й танцює. Переважно це молоді люди з різнокольоровим волоссям, у літньому одязі з райдужними аксесуарами, адже вересень теплий, а в день маршу прекрасна сонячна погода. Хлопець із польського Homokomando одягнений лише в короткі джинсові шорти. Homokomando бореться за цивільні партнерства в Польщі. У Німеччині, у місті Görlitz, за кілька кроків від польського Zgorzelec, одностатевий шлюб є нормою.
Про такий шлюб розповідає Łukasz, який виїхав із Польщі за чоловіком до Damme в Нижній Саксонії. Там він також відкрив власний косметичний кабінет.
— У Німеччині ми разом ходимо до друзів, у ресторани. Ніхто не має з цим проблем, — говорить Łukasz. — Мій шлюб тривав вісім років. Нині ми розлучені. Підтримуємо добрі стосунки. Шлюб укладали в німецькому аналозі РАЦСу. Формальності прості. На весілля ми запросили мою родину та родину чоловіка. На мені був світлий костюм, а на моєму партнерові — темний. Прекрасна музика, чудове оформлення. У нас був спільний будинок, лабрадор і дві кішки. Після розлучення — не будемо себе обманювати — розійтися й поділити спільне майно було набагато простіше. Найважче було розлучитися з лабрадором. Hermes мусив переїхати до вілли за містом, що належала тітці мого колишнього чоловіка; жоден із нас не мав для нього комфортних умов, — зі смутком додає Łukasz.
Нещодавно в євангелічній церкві одружилися дві подруги Łukasz, який був на цій церемонії. — Хотілося б, щоб у Польщі нарешті все було нормально, щоб люди почали більше дивитися серцем, ніж головою, — розмірковує Łukasz.
Дивлячись на молодих людей у марші, сповнених життя, попереду яких ще багато кохання, стосунків і розривів, розумієш, наскільки ця думка відповідає настрою. Учасники колони танцюють, співають і усміхаються одне одному. Цей барвистий натовп супроводжують поліцейські. Вони йдуть парами. Перед нами одна з таких пар: поліцейська з Польщі та поліцейський із Görlitz. Ідуть неквапливо, ніби вийшли на прогулянку цього прекрасного дня наприкінці літа. Чи буде так само по той бік Ниси?
Ідея транскордонного Маршу рівності виражена гаслом «Ідімо разом, тримаючись за руки». Відчуття спільноти, єдності та дотику дружньої руки дуже бракує з польського боку.
Це не люди, це ідеологія
Ці болючі слова про ЛГБТ+-людей сказав Andrzej Duda, президент Республіки Польща, під час своєї виборчої кампанії 2020 року. У 2023 році громадяни й громадянки готуються до найважливіших виборів у Польщі після 1989 року. До боротьби за демократію. За кращу, дружню демократію. І, як у гаслі цьогорічного транскордонного маршу, — з людьми, які, тримаючись за руки, солідарно йдуть разом. Вибори 15 жовтня в Польщі, у контексті слів Andrzej Duda, є вибором гідності та поваги до ЛГБТ+-спільноти.
Марш уже на Neißstraße, і райдужні прапори заповнюють прекрасну нижню ринкову площу в Görlitz. Ідучи між ренесансними та бароковими кам’яницями, учасники маршу минають стару міську ратушу — серце площі — та відому міську Вагу, ефектну ренесансну будівлю, де зважували товари. Площу додатково прикрашає бароковий фонтан Нептуна.
За кілька хвилин учасники маршу залишать Görlitz, щоб через Староміський міст перейти на польський бік. Посеред мосту Homokomando встановило прекрасну веселку. По той її бік мала б бути країна з уяви: добра, любляча своїх громадян, із законом, який про них дбає. Країна, де здійснюються мрії.
— Я гомосексуальна людина, і ніхто не заборонить мені бути поляком, — говорить молодий хлопець під час виступів на польському боці. Він приїхав на марш із велосипедом і райдужним прапором.
Ці слова дуже зворушують. Чи може держава зробити своєму громадянинові щось гірше, ніж виключити його? Позбавити належності до його народу?
Серед учасників маршу панує хвилювання. Цей болючий посил розуміють і поляки, і німці. У Німеччині до 1990-х років XX століття діяв параграф 175. Закон, який визнавав чоловічу гомосексуальність злочином, запровадили в Німеччині в XIX столітті. За нацистської влади його посилили, і на його підставі засудили близько 50 тисяч чоловіків. Рожеві трикутники, які нацисти змушували носити гомосексуальних чоловіків, залишили тавро на людській свободі. У книзі «The Pink Triangle» Richard Plant, досліджуючи вплив переслідувань на їхніх жертв, написав: «Попри те, що їм (гомосексуальним чоловікам — прим. авторки) більше не доводилося носити свої помітні рожеві трикутники, вони залишалися таврованими до кінця життя».
— Шановні пані та панове, сьогодні я хотіла б поговорити про свободу, — говорить Małgorzata Chełchowska. — Чому? Без свободи немає демократії, а без свободи й демократії немає і не буде рівності та рівних прав. Свобода — це право почуватися вільно й безпечно в країні та місті, де ми живемо, у найближчому оточенні, незалежно від статі. Це свобода обирати, кого я кохаю, і як ми створюємо свою сім’ю. Тому ми зустрічатимемося, ми маршуватимемо, щоб веселкою проганяти упередження та перемагати страх, — додає активістка.
Міст, який поєднує більше ніж два береги
Пішохідний Староміський міст є символом примирення й прагнення бути разом, яке Zgorzelec і Görlitz — спільне та розділене місто — завжди демонстрували.
Міст, яким ішли люди з райдужними прапорами, відкрили у 2004 році. Zgorzelec і Görlitz довго чекали на відбудову мосту та з’єднання в цьому місці двох берегів Ниси. Нацисти підірвали Староміський міст у 1945 році. І лише на початку XXI століття старий європейський шлях Via Regia було відновлено. Королівська дорога, торгова артерія, що пролягала з Іспанії до Росії, знову ожила.
Про силу символіки саме цього мосту свідчить святкування відкриття кордонів після пандемії. Коли через коронавірус німецький кордон закрили на три місяці, у день його відкриття в червні 2020 року тодішні бургомістри Zgorzelec Rafał Gronicz і Görlitz Octavian Ursu запросили опівночі мешканців обох міст на Староміський міст, щоб відсвяткувати це радісне возз’єднання.
Zgorzelec нас вітає
Багато сліз розчулення, знову короткий відпочинок — уже на польському боці. Кілька коротких виступів. Марш має пройти Ниським передмістям уздовж річки, щоб знову перетнути кордон і завершитися пікніком у парку на німецькому боці.
Організатор CSD і Маршу рівності в Görlitz/Zgorzelec плаче від розчулення. Wojciech Urlich походить зі Szklarska Poręba, але своє професійне життя розпочав із випускних іспитів у європейській школі «Europaschule Marie & Pierre Curie» у Guben. Потім був Берлін. Навчання в Humboldt-Universität і Technische Universität (TU Berlin). Наукова робота в TU та науковому центрі «Helmholtz Zentrum» у Потсдамі, а також опіка й керівництво Referat dla Queer у TU. Уже 20 років Wojtek живе в Görlitz, активно працює в партії «Die Linke» і був координатором першого Маршу рівності в Görlitz у 2022 році.
— Моє третє ім’я — емоція. Я складаюся з емоцій, кожна моя клітина — це емоція, — говорить Wojtek і витирає сльози. Кожен чогось від нього хоче, щось запитує. Wojtek зайнятий, але щасливий. Лише тепер він розповідає, що автомобіль із динаміками та напоями не завівся на початку маршу, і це його дуже схвилювало. Він також боявся, як поляки сприймуть марш. Він знає ситуацію в країні, знає, що гомофобія за правління партії PiS перевищує всі норми.
Можливо, це диво, яке створила веселка, але немає ні бойовиків, ні футбольних хуліганів. Нікого, хто виступив би проти маршу. Можливо, братньо-сестринська сила Zgorzelec і Görlitz стримала хвилю агресії? Люди з вікон аплодують учасникам маршу, вітають їх, навколо багато усмішок і доброзичливості. І жодного протесту.
Wojtek розповідає про свій внутрішній камінг-аут, який відбувся в Німеччині.
— У мене завжди були дівчата, бабусі очікували онуків, а тут раптом у моїй голові народилося щось інше, — говорить він. — Не лише в голові, а й у моєму тілі. Цей процес відбувся в Берліні. Там я почувався вільним. Мені здавалося, що я можу бути таким, як хочу, і вдягати на себе те, що хочу. Навчаючись у гетеронормативному Технічному університеті, де тоді 95% студентів були чоловіками, я побачив, що там є відділ для Queer. Я вирішив, що це місце для мене. Відбулися вибори, і мене обрали головою відділу. Перше, що я зробив, — надрукував собі на худі спереду та ззаду напис «гей». І просто ходив так університетом. Реакції були кумедними: усі оберталися, побачивши мене. Були й класичні кінематографічні ситуації: хтось так задивлявся, що врізався в стіну, або збирався гурт людей, які показували на мене пальцями. Потім 1 грудня, у Міжнародний день боротьби зі СНІДом, я організував інформаційний пункт у холі головної зали університету, де ми роздавали презервативи та інформаційні матеріали, — розповідає Wojtek історію семирічної давнини.
Wojciech пишається Маршем рівності й щасливий, що він відбувся без перешкод. Він доклав до нього багато праці та нервів. На цьому першому транскордонному Марші рівності був депутат Robert Obaz із близької Wojtek партії — Lewica. Wojtek отримав райдужне деревце щастя. З динаміків залунала пісня «Справжні кольори» Cyndi Lauper.
Марш із сотнями райдужних прапорів іде. Люди співають разом із Cyndi, знову перетинаючи Лужицьку Нису.
Ти, із сумними очима. Не бійся. Я розумію, як важко зібратися на мужність у світі, повному людей…
Але я бачу твої справжні барви. Наскрізь прозорі. Я бачу твої справжні барви. І тому кохаю тебе, тож не бійся показати їх. Твої справжні барви. Справжні барви прекрасні, як веселка.