21 вересня 2023 року в залі радників Bolesławiec відбулася презентація перших отриманих з архівів США аерофотознімків Bolesławiec та околиць часів Другої світової війни. Магістрат: – Порівняльний аналіз фотографій із сучасним станом дає змогу відкрити або уточнити деякі історичні факти, а також точне розташування філій Gross-Rosen у тогочасному німецькому Bunzlau та околицях.
– Пілотна партія фотографій походить із грудня 1944 року – повідомляє Monika Rutyna, керівниця відділу системи просторової інформації, ініціаторка отримання архівних ресурсів із National Archives Records Administration.
Президент Bolesławiec Piotr Roman своєю чергою наголошує, що фотографії з американських архівів є важливим дослідницьким матеріалом для місцевих істориків, який разом зі свідченнями очевидців стає основою для глибшого пізнання історії Bolesławiec та точного визначення розташування вже неіснуючих об’єктів, зокрема трудових таборів часів Другої світової війни. Отримані аерофотознімки, безсумнівно, мають цінність історичного джерела.
– Коли професор Alfred Konieczny готував свою чудову наукову публікацію «Arbeitslager Aslau», він, напевно, не знав або не мав доступу до незвичайного документа — аерофотознімків околиць Bolesławiec, зроблених у грудні 1944 року. Завдяки зусиллям влади нашого міста такі історичні фотографії потрапили до міської адміністрації лише тепер, у першій декаді вересня 2023 року! На одній із них зображено саме підтабір KL Gross-Rosen, названий «Arbeitslager Aslau». Через сімдесят дев’ять років ця фотографія точно уточнила місце розташування тієї похмурої філії – говорить краєзнавець Zdzisław Abramowicz.
Магістрат: – Аерофотознімки з американських архівів дають змогу, зокрема, точно визначити розташування табірних бараків «Bunzlau I», які досі помилково розміщували біля сучасної вул. Staroszkolna. Бараки «Bunzlau I» зникли невдовзі після Другої світової війни — майже всі вже під час захоплення табору радянськими військами.
Фотографії стали цінним джерелом для визначення фактичного розташування табірних бараків біля сучасного перехрестя вулиць Wańkowicza та Gałczyńskiego — це зелена зона, автостоянка та багатоквартирна забудова на вул. Wańkowicza.
– Поява нещодавно невідомих у Польщі аерофотознімків, зроблених у грудні 1944 року, цього разу остаточно й без жодних сумнівів показує фактичне розташування табірних бараків! Вони були розташовані ще далі від фабричних цехів, ніж припускали раніше, не маючи доступу до настільки точних джерел. Тепер відомо, звідки в’язнів водили до підприємства Landa або до колишнього заводу Karlswerk, де ремонтували танки – повідомляє Z. Abramowicz.
У подальшій частині презентації Z. Abramowicz нагадав низку історичних фактів:
Табір Gross-Rosen виник у серпні 1940 року в Нижній Сілезії, біля гранітного кар’єру в Rogoźnica, як філія Konzentrationslager Sachsenhausen. 1 травня 1941 року він став самостійною одиницею, після чого почали створювати численні підтабори.
Перша філія Gross-Rosen у тогочасному німецькому Bunzlau зайняла територію та об’єкти ліквідованого Zwangsarbeitslager für Juden — трудового табору для євреїв. Керівництво підготовкою мережі таких «юденлагерів» та їхнє управління рейхсфюрер СС Heinrich Himmler доручив спеціальному уповноваженому, завзятому нацисту, SS-Brigadeführer Albrecht Schmelt. Від його прізвища отримала назву створена наприкінці 1940 року «Organisation Schmelt».
У Bolesławiec Zwangsarbeitslager für Juden створили при деревообробному підприємстві Huberta Landa — «Bunzlauer Holzindustrie Hubert Land». 1944 року цей ZAL перетворили на Arbeitslager Bunzlau I, який відтоді став філією «материнського» концентраційного табору Gross-Rosen. AL. Bunzlau I складався із шести бараків, оточених потрійним дерев’яним парканом і колючим дротом. Додатковим захистом був підвішений із зовнішнього боку загороджень дріт під високою електричною напругою. Звідси робочі колони вирушали на роботу до виробничих цехів підприємства Huberta Landa та інших місць каторжної праці.
В’язні виготовляли елементи дерев’яних бараків, таборові меблі та макети літаків, призначені для будівництва фальшивих аеродромів, а також розширювали виробничі цехи й виконували багато інших завдань. Ув’язнені AL. Bunzlau I були переважно єврейської національності, однак до створення AL. Bunzlau II сюди потрапляли також поляки, яких згодом перевели до будівлі «Concordia».
У щоденному «існуванні» філії поневолені люди також підпорядковувалися єврейським катам, таборовим капо, не менш жорстоким, ніж німецькі наглядачі. Із цієї філії виділили групу з двадцяти чотирьох в’язнів, яких відправили як «Arbeitskommando Rausza» обслуговувати склади боєприпасів і зброї в Ruszów. Точна дата створення цього коммандо невідома, його формальним керівником призначили офіцера СС, чиє прізвище не встановлено, натомість «в’язнівське самоврядування» представляли капо Pinkus Orbach та єврейський злочинець Izydor Silbiger.
Підтабір AL. Bunzlau II створили в похмурих будівлях «Concordii», на вежі якої вже багато років видніється назва цієї фірми — «Concordia Spinnerei und Weberei». Спочатку це була текстильна фабрика, заснована в XIX столітті євреєм Samson Woller. Її внутрішній двір, вимощений гранітною бруківкою, нині оточують спорожнілі цехи. Кам’яну поверхню занедбаної площі перетинають іржаві смуги рейок, вмурованих у ґрунт. Комплекс будівель колишньої ткацької фабрики передали для військового виробництва компанії «Weser» – Flugzeugbau з Бремена, що спеціалізувалася на виробництві літаків Focke-Wulf Fw 190 і «славетних» пікірувальників Junkers Ju 87 Stuka у 1943 році.
1944 року частина будівлі «Concordii» стала підтабором під назвою Arbeitslager Bunzlau II. Тут уже не споруджували дерев’яних бараків, а для утримання людей, скупчених у жахливих умовах, використовували два поверхи будівлі — третій і п’ятий — горищні. Німці тоді інтенсивно шукали серед в’язнів материнського табору та інших філій Gross-Rosen кваліфікованих робітників — слюсарів, зварювальників і токарів. Ці фахівці, згодом ув’язнені в AL. Bunzlau II, також виконували різні роботи, що не потребували спеціальної підготовки.
Першим блоком AL. Bunzlau II був третій поверх «Concordii», другим блоком — п’ятий поверх. В’язні не могли спілкуватися між поверхами; на кожному з них у головному залі стояли ряди нар і столи, а туалетні приміщення відділялися від залів перегородками.
У першому блоці, крім того, розміщувалися кравецька та шевська майстерні. Майже двадцять років тому, під час підготовки Місцевим телебаченням Bolesławiec матеріалу про філію AL. Bunzlau II, на одвірку третього поверху знайшли номери кількох в’язнів, написані хімічним олівцем. Через багато років після їх виявлення важко сказати, чи досі вони там помітні.
На обох рівнях AL. Bunzlau II двоярусні нари утворювали щільно розставлені ряди спальних місць. Умови існування в’язнів — усю жахливо переповнену площу одного залу, призначену для щоденного життя та «відпочинку» після виснажливої для сил і здоров’я каторжної праці, займали їдальня, водночас спальня, туалет і лазарет, а також канцелярія та маленька кімната, чергова для есесівської охорони, — були катастрофічно поганими.
11 лютого 1945 року з уцілілих в’язнів сформували колону, яка вирушила трагічним маршрутом чергового «маршу смерті». Тоді ж завершилася історія філії рогозницького концтабору Gross-Rosen — Arbeitslager Bunzlau II. Через тридцять два дні, 15 березня 1945 року, евакуаційна колона з цього підтабору прибула до KL Mittelbau, який часто називали «Dora», поблизу Nordhausen. У складеному 16 березня 1945 року списку прибулих зазначено номери та прізвища чотирьохсот сорока одного людей…
Обставини створення пов’язаного з болеславецькими філіями концтабору Gross-Rosen AL. Aslau, розташованого поблизу села Osła, неподалік німецького аеродрому Luftwaffe, повністю не з’ясовані. Діяльність цього концтабору розпочалася приблизно в липні або серпні 1944 року. Її «урочистим відкриттям» стало прибуття перших транспортів в’язнів із Rogoźnica. Загалом 14 липня та 1 серпня привезли майже пів тисячі людей, з яких вдалося встановити прізвища 476 в’язнів.
Командантом Arbeitslager Aslau став сорокап’ятирічний SS-Oberscharführer Wilhelm Gustav Fisch. Відомі також імена інших наглядачів. Серед них були SS-Oberscharführerzy Kӧnig і Ziehe, SS-Unterscharführerzy Arndt, Hess, Kempers, Lindner, Lücke, Pers, Schliewer, Schnell, а також Hermann і Wilhelm Schulze, SS-Rottenführerzy Baumgӓrtel, Fechner, Fleck, Funke, Hoppenstock, Kunerth, Litzenberg, Loshe, Müller, Schӧnenberger, Alfred Schulz і Vogt, SS-Sturmanni Guder, Jahnke, Lüders, Romann, Ewald Schmidt і Steinhaus, а також SS-Schütze Walter Flos і Gassenheimer. Лікарем-в’язнем був доктор Witold Kopczyński, співтворець польського скаутського руху у Вільному місті Gdańsk.
Частина німецьких наглядачів, особливо наймолодші, ставилася до в’язнів дуже жорстоко. Відбувалися тяжкі побиття, застосовувалися також нелюдські покарання за справжні або лише вигадані провини. В’язні, йдучи на роботу до ангарів аеродрому, проходили під мостом автостради, який існує й донині.
Дерев’яні бараки табору, де утримували в’язнів, оточувала огорожа з колючого дроту, під’єднаного до високої напруги. По кутах стояли вартові вежі з прожекторами та кулеметами. На території табору також працювали: лазарет, кухня з їдальнею, продовольчий склад, ремісничі майстерні, склад одягу та пральня, а також бункер і приміщення для зберігання тіл.
Лікарем був поляк, сорокарічний доктор Witold Kopczyński, до війни лікар польських організацій і співзасновник Związek Harcerstwa Polskiego у Вільному місті Gdańsk. Можливості лікування в лазареті були насправді досить ілюзорними — бракувало ліків та медичних інструментів, бинти замінювали паперовими стрічками. Померлих відвозили до крематорію в Gross-Rosen, але траплялося, що тіла також ховали в лісі за півтора кілометра від табору.
Створення Arbeitslager Aslau мало передусім забезпечити рабською робочою силою. Смертність не була особливо високою, однак трагічний час настав під час виведення філії на захід. 9 лютого 1945 року Lagerführer Fisch наказав пішу евакуацію AL. Aslau. Концтабір, найімовірніше, залишили 545 в’язнів, 50 залишилися в лазареті. Зрештою до місця призначення, табору KL Mittelbau в Nordhausen, постійно йдучи пішки, 16 березня 1945 року дісталися 487 осіб, тобто близько 90 відсотків тих, хто вирушив у смертельний шлях.
Дорогою смертю карали будь-які спроби втечі, переховування в соломі на місцях ночівлі та подібні дії.
Ще одна філія Gross-Rosen діяла в лісах неподалік села Krzyżowa. Це був створений 1 лютого 1944 року Arbeitslager Kretschamberg – Karczmarka, ліквідований 9 лютого 1945 року. Доставлення туди та до сусіднього Trzebień робітників — переважно євреїв із західних країн — значно полегшувала приміська залізнична лінія Bolesławiec – Modła, яка неподалік колишньої лісничівки Kretschamberg мала зупинку з під’їзною колією.
Пошуки залишків інфраструктури цієї установи, проведені понад десяток років тому з працівниками Музею Gross-Rosen, зіткнулися з певними труднощами в ідентифікації руїн — через те, що раніше, ще до запуску AL. Kretschamberg (Karczmarka), там діяв великий німецький табір Reichsarbeitsdienstlagru Abtlg 5/105 Kretschamberg, а після 1945 року радянські війська, які анексували цю територію для своїх потреб, використовували наявні об’єкти та розширювали їх.
Трудовий табір неподалік Trzebień, Arbeitslager Kittlitztreben, підпорядкований як філія Gross-Rosen, виник на межі лютого та березня 1944 року. Його обслуговували близько тридцяти солдатів Luftwaffe, а командирами послідовно були SS-Haptscharführer Reinhold Kluss, SS-Unterscharführer Herbert Hanke та SS-Oberscharführer Otto Weingärtner. У ньому утримували чоловіків із Польщі, Угорщини, Бельгії, Німеччини та Австрії. Їх тримали на території, оточеній колючим дротом, поблизу складів боєприпасів Luftwaffe. Можливо, частину з них також доставляли на роботу до Bolesławiec, у «Concordia». У лютому 1945 року відбулася евакуація майже тисячі в’язнів, на місці залишилося близько трьохсот хворих.
У Łąka, неподалік німецького мідеплавильного заводу, який розширювали (пізніше це була післявоєнна територія Zakłady Chemiczne «Wizów»), створили три окремі трудові табори для євреїв.
Не лише драматичні долі в’язнів філій рогозницького концтабору Gross-Rosen становлять похмуру історію колишнього Kreis Bunzlau часів Другої світової війни. Її також складає трагедія багатьох молодих польок і поляків, а також цілих польських родин, силоміць привезених під час Другої світової війни на болеславецьку землю. У кожному населеному пункті нашого повіту та в самому місті працювали сотні людей, привезених до тогочасного III Рейху.
Кров беззахисних людей, яких по-звірячому били за справжні або лише вигадані — як привід для знущань — недоліки в роботі, безсилі сльози, що ночами текли в темряві таборових бараків, на горищах або в хлівах, де «розміщували» польських примусових робітників, безмежна туга за домом і приголомшливий страх рабів XX століття не можуть бути ніколи забуті.
Однак траплялися й почесні винятки — були господарі та звичайні німецькі мешканці міста або навколишніх сіл, які ніколи не зловживали своїм становищем щодо беззахисних рабів XX століття, по-людськи ставилися до польок і поляків, засланий на болеславецьку землю, всупереч наказам нацистської влади ставилися до них із повагою — а іноді навіть поводилися зі своїми наймитами як із членами власної родини.
Список кривд, заподіяних німцями полькам і полякам, привезеним під час Другої світової війни до тогочасного Kreis Bunzlau у III Рейху, ніколи не буде повним і остаточно завершеним. На жаль, плин часу вже забрав із цього світу майже всіх очевидців німецьких злочинів.
Знання про ті роки зневаги до іншої людини, передані ними, мають знати наступні покоління людей, які шанують свою національну історію та польське минуле, зокрема на болеславецькій землі.
Через сімдесят дев’ять років…
Наприкінці війни Нижня Сілезія досить довго залишалася поза практичною досяжністю союзницьких нальотів, тому сюди переносили заводи, яким загрожували бомбардування, виробляючи продукцію для гітлерівської армії. Через призов до Wehrmacht та інших формувань нових рекрутів промисловість втрачала фахівців, яких мали замінити в’язні трудових таборів і цивільні примусові робітники.
У колишньому Bolesławiecкому повіті також велося виробництво для Luftwaffe, а одним із місць, де утримували поневолених — переважно польських в’язнів, — був Arbeitslager Aslau, підтабір KL Gross-Rosen. Його історія стала предметом кількох ґрунтовних — наскільки це було можливо — досліджень, зокрема праці видатного науковця, професора Alfred Konieczny. Його багаторічні кропіткі дослідження, включно зі збиранням спогадів уцілілих в’язнів, увінчалися публікацією, виданою Музеєм Gross-Rosen у 2002 році.
У ній можна знайти як передумови створення цієї «установи», так і широкий опис видів робіт, які виконували в’язні, умов їхнього щоденного існування, смертності та долі під час «маршу смерті».
Професор Alfred Konieczny також дуже докладно описав сам табір AL. Aslau, зазначивши, зокрема, щодо його ймовірного розташування: «У свідченнях колишніх в’язнів про розташування підтабору говориться лише загалом: у лісі поблизу автостради, що проходила неподалік, на певній відстані від аеродрому. Водночас важливою для точнішого визначення місця є інформація про те, що дорогою на роботу до аеродрому проходили під автострадою. Це означає, що підтабір розташовувався не на північ від автостради чи поблизу села Osła, як вважали досі, а на південь від автостради».
Табір створили на ділянці квадратної форми зі стороною близько 150 метрів, огородженій колючим дротом під напругою. У кожному кутку стояла сторожова вежа з кулеметом і прожектором, а за огорожею, праворуч від головного входу, розташовувалася вартівня, ліворуч — житло коменданта та есесівської охорони.
Коли Професор Alfred Konieczny готував свою чудову наукову публікацію «Arbeitslager Aslau», він, напевно, не знав або не мав доступу до незвичайного документа — аерофотознімків околиць Bolesławiec, зроблених у грудні 1944 року. Завдяки зусиллям влади нашого міста такі історичні фотографії потрапили до міської адміністрації лише тепер, у першій декаді вересня 2023 року!
На одній із них зображено саме підтабір KL Gross-Rosen, названий Arbeitslager Aslau. Через сімдесят дев’ять років ця фотографія точно уточнила місце розташування тієї похмурої філії…
Лікар концтабору AL Aslau
До підготовленого неподалік Szczytnica та Osła, у колишньому Bolesławiecкому повіті німецького Arbeitslagru Aslau — чергової філії рогозницького концтабору Gross-Rosen — 14 липня та 1 серпня привезли майже пів тисячі його перших в’язнів. Після війни вдалося встановити прізвища чотирьохсот сімдесяти шести людей із цього списку.
Місце їхнього ув’язнення розташовувалося поблизу автостради та аеродрому Luftwaffe. Командантом Arbeitslager Aslau став сорокап’ятирічний SS-Oberscharführer Wilhelm Gustav Fisch, але відомі також імена понад тридцяти інших наглядачів. Ідучи на роботу до ангарів аеродрому, раби проходили під мостом автостради, який існує й донині.
Табір оточувала огорожа з колючого дроту, під’єднаного до високої напруги. По його кутах стояли вартові вежі з прожекторами та кулеметами. Центральне місце займала плац-апель, поруч був пожежний басейн. Для миття під відкритим небом підготували корита, лише туалети мали дах і перегородки.
В’язнів розмістили в трьох великих дерев’яних бараках, поділених на три приміщення. Центральне місце займала їдальня зі столами, по обидва її боки розташовувалися зали з нарами.
У таборі були лазарет — так званий лазаретний блок, власна кухня та їдальня, а також продовольчий склад, ремісничі майстерні, склад одягу і пральня, бункер та приміщення для зберігання тіл. За огорожею стояли вартівня та будівля комендатури, де також містилися помешкання наглядачів.
Таборовим лікарем був сорокарічний в’язень, доктор Witold Kopczyński. Можливості лікування в лазареті були ілюзорними — бракувало ліків та медичних інструментів, бинти замінювали паперовими стрічками…
Доктор медицини Witold Roman Kopczyński народився 21 лютого 1903 року в Brody, у Żaryському повіті. Він був сином доктора фармації Teofil Kopczyński, гданського аптекаря та видатного діяча польського середовища в Gdańsk. Молодий Witold разом зі своїми шкільними товаришами — майбутнім відомим лікарем Stefanem Mirau, Alfem Liczmańskim і Wandą Malewską — стали піонерами Związek Harcerstwa Polskiego у Gdańsk.
Уже 8 серпня 1920 року там виникла I Męska Drużyna Harcerzy im. Zygmunta Augusta, засновниками якої були брати Stefan і Witold Kopczyński, Mieczysław Tejkowski, а також Mirau і Witkowski. Помічником керівника Stefanа Mirau став Witold Kopczyński. Завдяки їхній активності у вересні 1920 року виникла також I Gdańska Drużyna Harcerek im. Emilii Plater.
Через дев’ятнадцять років, 1 вересня 1939 року, доктора Kopczyński та його брата Stefanа, лікаря-фармацевта, німці негайно заарештували. Alfonsa, наймолодшого з братів, який щойно закінчив медичні студії, гітлерівці застрелили під час перев’язування поранених у ході оборони Warszawa. Пізніше заарештували їхню матір і відправили до концентраційного табору в Ravenbrück, де вона перебувала до кінця війни.
Німці мстилися родині Kopczyński за вірну й відкрито виявлену прихильність до польської громади в Gdańsk. Охоронці в таборі зустрічали Witold словами: «Іде проклятий пес Kopczyński». Його утримували в концтаборах Oranienburg-Sachsenhausen і Majdanek. У жахливих таборових умовах він залишався бадьорим і чуйним. Інші лікарі-в’язні та пацієнти, доручені його опіці, любили й цінували його.
Коли, рятуючи хворого в’язня, він узяв на себе його провину, німецькі кати покарали його повішенням на стовпі за зв’язані за спиною, викручені руки. Так він провисів майже годину… Після цього драконівського покарання з Majdanek його перевели до Arbeitslager Aslau, а зрештою звідси «маршем смерті» він дістався до Dory поблизу Nordhausen, де, вкрай виснажений, дочекався визволення.
Після визволення, попри підірване здоров’я, він працював у Społeczna Służba Zdrowia в Sopot. Помер 4 липня 1967 року під час санаторного лікування в Polanica-Zdrój.
Розташування табору Bunzlau I
Власник Zakłady Hubert Land, обвинувачений у воєнних злочинах, під час повоєнного розслідування німецьких воєнних злочинів на допиті заявив, що табір AL. Bunzlau I розташовувався не на його ділянці, а поруч із нею. Із розповіді колишнього примусового робітника, наданої понад десяток років тому, який, зокрема, працював на лісопильні Lepskiego в Bolesławiec, де для підприємства Landa готували попередньо оброблені бруси, випливає, що він возив їх до цієї фабрики великими платформами, які тягли коні. Уже на підприємстві Landa він здалеку бачив за якоюсь колією об’єкт, відгороджений парканом і колючим дротом, зі сторожовими вежами. Тоді там було три колії, одна з них — залізнична лінія до Nowa Wieś Grodziska, а дві інші заходили лише на територію підприємства.
Через багато років дирекція колишнього Metalplast, який після війни використовував частину виробничих будівель підприємства Landa, організувала урочисте взяття землі з території колишнього AL Bunzlau I. Очевидно, через свої канали вона встановила, що це слід зробити поблизу місця, де нині проходить об’їзна дорога, вважаючи, з огляду на доступну тоді інформацію, що саме там, найімовірніше, був табір. Тому у вересні 1985 року делегації скаутів зі Świdnica та Bolesławiec взяли до урни землю, яку членкині Drużyna «Perełka» з осередку ZHP Świdnica відвезли до материнського табору Gross-Rosen у Rogoźnica.
Варто ще раз повернутися до наведеної вище розповіді в’язня, з якої чітко випливає, що табір оточував потрійний паркан і колючий дріт, а ЗЗОВНІ ЩЕ Й ДРІТ ПІД ВИСОКОЮ НАПРУГОЮ — «хто його торкнеться, той негайно загине». Важко припустити, що безпосередньо на території фабрики, щільно забудованої цехами (це добре видно на нещодавно отриманих аерофотознімках), якою щодня мали пересуватися численні німецькі майстри та інші цивільні робітники, навколо відокремленої від неї території табору також висів «дріт під високою напругою». Із цього табору, як пише той в’язень, після переклички та шикування через ворота їх вели на фабрику, а повертаючись, змушували марширувати зі співом якихось пісень. Якби табір був безпосередньо біля цехів, чи мали б якийсь сенс ці «марші з примусовим співом»?
Відомо, що бараки «Bunzlau I» зникли невдовзі після Другої світової війни (майже всі вже під час захоплення табору радянськими військами), а об’єкти, знесені у 2020 році, були цехами, де працювали в’язні.
Німецька карта 1943 року чітко показує, де був дерев’яний паркан, а де металева сітка або колючий дріт! Поява нещодавно абсолютно невідомих у Польщі аерофотознімків, зроблених у грудні 1944 року, цього разу остаточно й без жодних сумнівів показує фактичне розташування табірних бараків!
Вони були розташовані ще далі від фабричних цехів, ніж припускали раніше, не маючи доступу до настільки точних джерел. Тепер відомо, звідки в’язні вирушали до підприємства Landa або до колишнього заводу Karlswerk, де ремонтували танки!
Слід нагадати, що в Bolesławiec є щонайменше кілька десятків місць, де важко працювали поневолені німецькими злочинцями польські та інші раби XX століття. Тому багато років тому болеславецькі скаути під час спеціальної акції позначили їх особливими знаками, намальованими на стінах. І варто пам’ятати про всі ці місця та вшановувати пам’ять людей, які там страждали.
Також треба з усією силою наголосити, що пам’ятний камінь свідомо встановили не на місці колишнього Bunzlau, а біля в’їзної брами на територію колишнього підприємства Landa, адже йшлося про те, щоб його було видно! Так само встановлений, наприклад, камінь-пам’ятник на місці колишньої філії Gross-Rosen — AL Hartmannsdorf за Leśna, біля головної дороги. Насправді це за кількасот метрів від справжнього місця розташування тієї філії, але й там ішлося про те, щоб він нагадував перехожим про трагедії минулих років, а не був схований у заростях, що виросли на місці табору!
Bolesławiecкий камінь цілий і чекає на повернення на належне місце після завершення різних робіт, які нині проводять у тому районі.
Насамкінець варто нагадати, що про Bunzlau I значно раніше писав M. Mołdawa, а згодом цю публікацію кілька разів видавали з внесеними виправленнями. Пан професор Konieczny у своїй книзі «Al Bunzlau I i Bunzlau II – filie KL Gross-Rosen w Bolesławcu» розглянув багато помилок із публікації Mołdawy.
На жаль, у літературі про війни та мучеництво можна знайти чимало подібних ситуацій, що виникли не через недобрі наміри авторів текстів. Розбіжність різних свідчень не є чимось незвичайним: через роки люди по-різному запам’ятали ті самі факти. Найважливіша — пам’ять про часи зневаги, щоб вони ніколи не повторилися. А докопуватися до правди не лише варто, а й є нашим спільним обов’язком.
Важливі цитати
ARBEITSLAGER BUNZLAU I — ФІЛІЯ GROSS-ROSEN Alfred Konieczny — AL. Bunzlau I i AL. Bunzlau II — Філії KL Gross-Rosen у Bolesławiec — Wałbrzych 2004
«Перехід табору в Bolesławiec під управління KL Gross-Rosen означав встановлення в ньому нової влади. Командиром підтабору призначили тодішнього 35-річного SS-unterscharführer Erich Schrammel. (с. 33).Спогад в’язня Mosesa Weissa — (с. 31)
«(…) У таборі було шість бараків. Навколо — подвійний паркан із дощок і колючий дріт. Крім того, табір був оточений дротом, зарядженим високою електричною напругою: якщо хтось його торкнеться, то негайно загине. На жаль, цей дріт був зовсім зовні, до нього не можна було дістатися; через короткі проміжки стояли сторожові вежі, з яких есесівці нас охороняли». І трохи далі: «Нас ділять на колони і під суворою охороною ведуть на роботу на фабрику. Поруч із кількома чоловіками завжди перебувала охорона СС. Нікому не дозволено говорити ані слова. Лунає дзвінок на обід. Шеренгами по п’ятеро чоловіків, співаючи, ми маршируємо до табору».С. 52, Józef Greda — згадує: «10 лютого 1945 року через наближення фронту в нашому таборі відбулися важливі зміни. Спочатку 1100 євреїв поділили на дві великі групи. Із 300 хворих сформували одну групу. Другу, чисельністю 700 осіб, забрали далі. Це були людські тіні. Коней бракувало, але на сани вантажили одяг, харчі, із фабрики забирали різне обладнання, деталі (…)
Однак доля нашої групи з 300 хворих була легшою. Тим часом радянські війська наближалися, почалися бої між есесівцями, а кулі свистіли над нашими головами.
Ми, хто залишився там у кількості 300 євреїв, зібралися в блоці № 3. Шість блоків уразили влучні постріли, внаслідок чого вони згоріли. Наш блок № 3 залишився неушкодженим. Як згодом виявилося, це було не випадково. За кілька тижнів до вступу росіян одному 20-річному хлопцеві вдалося втекти до росіян. Один із його товаришів потім розповів мені, що саме цей утікач передав росіянам інформацію про розташування фабрики та табору. Він сказав про це товаришеві перед втечею. Також сказав йому, що з наближенням фронту всі євреї мають зібратися в блоці № 3. І тому цей блок залишився неушкодженим. Але 17 із нас стали смертельними жертвами боїв. Шальні кулі вбили їх безпосередньо перед визволенням. 14 лютого 1945 року на світанку чотири танки прорвали дротяну огорожу табору. З одного з них вийшла приблизно 40-річна жінка, яка мовою їдиш оголосила: «Ви вільні». Із танка винесли 20–30 буханців хліба, які вона розділила між нами. У цей час біля лазні ще було чути постріли. Тривали бої».
С. 83 — «Michał Lewkowicz, один із визволених у лазареті, повідомив у телефонній розмові, що росіяни ввійшли до табору вже о шостій ранку, через три години після виходу евакуаційної колони, і з невідомих причин застрелили кількох в’язнів. Невдовзі організація життя в Bolesławiec перейшла до рук радянської військової комендатури. Чи вживала вона якихось заходів щодо визволених в’язнів і яких саме, залишається невідомим».