Пані Ізабелі нині 81 рік. Вона хвора: має дископатію та проблеми із зором. У серпні 2008 року, як сама каже, її вигнали з дому без рішення суду. «Була страшна сварка, мене викинули за двері», — розповідає вона. Вона опинилася на вулиці. Відтоді живе в різних місцях: іноді кілька днів, іноді кілька місяців. Ділиться з тими, хто її прихистив, своєю невеликою пенсією, допомагає по господарству, навчає німецької мови.

Після серпневого інциденту їй порадили звернутися до прокуратури. «Але я знала, що не зроблю цього. Це моя донька», — каже пані Ізабела. «Я не хотіла псувати їй репутацію».

Адже все мало бути зовсім інакше. Із 80-х років минулого століття пані Ізабела разом із двома дітьми — донькою та сином — жила в маленькій кімнаті на горищі. Квартира дісталася їй після смерті матері. Минуло понад десять років, донька вийшла заміж і виїхала. Вона пообіцяла, що забере пані Ізабелу до себе. Навіть тимчасово зареєструвала її. «Вона казала мені, що я зможу жити там до кінця життя», — згадує жінка. «Також сказала, щоб я знялася з реєстрації у квартирі на горищі, бо все одно туди не повернуся».

Як наголошує пані Ізабела, конфлікт виник раптово. «Я ніколи не сварилася ні з донькою, ні із зятем. Віддала їй усі свої заощадження, платила за квартиру, завжди мала кілька злотих про запас», — каже вона.

Після того як вона втратила дах над головою, подавала оголошення в газети, щоб хтось її прихистив (вона сподівається, що після публікації цього матеріалу хтось до неї звернеться). Також подала заяву до Міського управління житлового господарства про надання житла. Їй відмовили. Причина? Заява не відповідала формальним вимогам. «Я мала вказати площу квартири, у якій зараз перебуваю, та її адресу», — пояснює жінка. «Але люди, у яких я живу, не хочуть, щоб я повідомляла такі дані. Адже ніхто не прийме мене назавжди».

Після відхилення заяви вона написала президентові Bolesławiec. У документі можна прочитати: «[...] подальше поневіряння вже понад мої сили. […] Зі змісту отриманого від MZGM листа випливає, що я відповідаю критеріям щодо доходу, однак не відповідаю умовам проживання, які дають заявникові право на покращення житлових умов, оскільки є бездомною і ніде не проживаю. Для мене така позиція MZGM абсолютно незрозуміла з огляду на мою життєву та житлову ситуацію. Адже не зі своєї вини я нині не маю де жити. […] Я дуже хвора людина, мені передусім потрібні спокій і відпочинок. Удень мені часто доводиться лягати у власне ліжко, а такого ліжка ніде поставити».

«Ця справа була предметом обговорення Комісії з питань інфраструктури, просторового планування та будівництва Міської ради; тоді пропонували кілька варіантів розв’язання ситуації», — каже Jarosław Karbowski, керівник MZGM. «Зокрема, йшлося про те, що пані Ізабела могла б оселитися в будинку соціальної допомоги у Zgorzelec. Однак частина членів комісії схилялася до того, щоб про цю жінку подбала її родина. Жодна з цих пропозицій не знайшла схвалення пані Ізабели».

Karbowski розмовляв із донькою літньої жінки. Вона сказала, що не має наміру приймати матір у себе, але готова сплачувати третину орендної плати за квартиру (решту мали б доплачувати пані Ізабела та її син). Донька бездомної також повідомила керівникові MZGM, що орендувала для матері житло, але пані Ізабела не захотіла там жити. «Я втратила до неї довіру», — зізнається літня жінка. «Стільки всього пережила за життя, а для мене немає квартири — мені кажуть іти до будинку престарілих», — із жалем додає вона.

Жінка розповідає, що однієї зими на одній із зупинок Bolesławiec зустріла бездомного чоловіка. Він зняв перед нею взуття. У нього були ампутовані стопи. «Він сказав, що відморозив їх, бо був бездомним. Що не може отримати житло, бо має родину, яка повинна ним опікуватися. Але його сини виїхали за кордон», — розповідає жінка. «Я запитала його: “Як ви хочете пережити зиму?” Він відповів: “У мене є газовий балон, кілька ковдр — буде, що буде”. Я сказала, що не хотіла б так жити, що воліла б замерзнути».

Якщо хтось хотів би допомогти пані Ізабелі, просимо звертатися до редакції.

(інформація ii)