Роздум перший: добре, що ми вже це пережили. Бо цей останній місяць — уся ця кампанія, причому з обох боків, — уже почав мене втомлювати. І, мабуть, не лише мене. Власне, після першого туру вже було зрозуміло, що переважна більшість співвітчизників чудово знає, за кого голосувати, — усі лише міцніше засіли у своїх окопах і чекали два тижні, щоб «вистрілити» у виборчу урну.
Щодо електорату SLD: «жодних ілюзій, панове», — так і хочеться сказати. Я був на зустрічі з паном Напєральським, прийшов спеціально, щоб поставити одне запитання. Я його поставив і уважно вислухав відповідь. Із неї (і не лише з неї) випливало, що для Ґжеґожа Напєральського один пан К. і другий пан К. — «один диявол», і він не рекомендує жодного з них. Бо він просто рекомендує… себе. Ще одна зірка на небосхилі, яка дуже хоче сяяти…
Роздум другий: до виборців Ярослава Качинського. Що ж, ви знаєте мої погляди з попередніх колонок, тож я не здивую вас і зараз, коли буду, як завжди, відвертим. Спробуйте, дорогі виборці Ярослава К., спокійно поставити собі принципове запитання: За якого Ярослава Качинського ви голосували в ці дві неділі: червневу і ту, що була на початку липня?
За того зміненого, спокійного, згаслого, який мало не заснув під час так званих перших дебатів із Б. Коморовським? Чи, можливо, за того «другого» Ярослава — з так званих других дебатів (минуло три дні — а яка неймовірна зміна!) — пробудженого, нападницького, який безжально шматував словами бідного Комора, із цим характерним (так давно не баченим) блиском у надзвичайно проникливих очах?
Якого Ярослава ви обрали?
За того, хто багато років проголошував, що SLD — диявольське насіння PZPR, що це буквально «злочинна організація», чи за того зміненого Ярослава, який останнім часом, як сам зазначив, став «трохи лівим» і навіть полюбив Едварда Ґерека та його товаришів (до наших часів, наприклад, дожив цілком симпатичний Юзеф Олекси).
За кого ви голосували 4 липня? За Ярослава — «голуба миру», який задля кампанії та нового виборчого іміджу проголошував гасло завершення польсько-польської війни, чи за Ярослава-«яструба», який у найближчому майбутньому (я в цьому впевнений) знову почне вести цю польсько-польську війну? Замисліться — хто тут насправді весь час виставляє вас у відомому вислові «дурнями»…
І роздум третій — останній: адресований переможному табору PO. Ярослав Качинський мав рацію, коли гарячого післявиборчого вечора 4 липня (емоції вирували, правда?) сказав, що одна програна битва не визначає результату війни. І тут я з Я. Качинським цілком погоджуюся.
Platforma мусить мати (і, мабуть, має) усвідомлення, що це не кінець, а радше початок чергової великої битви. Мабуть, найбільшої з усіх дотепер. Ситуація, що склалася, парадоксально означає, що особливо немає чому радіти (я, звісно, маю на увазі Platforma). Результати говорять самі за себе. Перемога ледве-ледве — дуже значна частина поляків сказала Platforma «ні» за рік до парламентських виборів. Це має викликати роздуми. І відповідну реакцію.
І другий факт — наслідок виборів: Качинський програв. Так, програв, але він «на хвилі». За ним стоїть армія людей, безмежно йому відданих (це видно з телевізійних кадрів). До того ж очевидно, що саме Ярослав Качинський і його політичний табір у цій ситуації за жодні скарби не відступлять. На кону — дуже багато. І зовсім не йдеться тут про те, якою буде Польща: солідарною, ліберальною, клерикальною чи в стилі раннього Ґерека…
Ні — тут точиться запекла суперечка й боротьба між ще донедавна союзниками (бо зрештою обидва угруповання походять з одного правого антикомуністичного табору). Тут просто, найзвичайнісіньким чином, ідеться про владу. Про те — хто кого…
А Platforma — у ситуації, що склалася після 4 липня, — мусить просто взятися до ґрунтовної роботи. До ґрунтовного виконання хоча б частини виборчих обіцянок — не лише тих, що лунали під час останньої кампанії, а й тих, що були дані 2007 року.
Бо якщо вона цього не зробить, то не лише не переконає прихильників Я. Качинського (з чим, найімовірніше, буде складно), а й може втратити підтримку дуже великої кількості поляків (таких, як я), які минулої неділі надали Platforma дуже умовну підтримку. Протягом цього останнього місяця я провів багато розмов із людьми з обох боків «барикади», тож повірте: я знаю, що кажу! Тут не йдеться про велику довічну любов, тут очікують на дії!
Отже, Platforma — якій я й надалі бажаю добра, — візьми собі до серця заклик старого воїна Бартошевського: «Алілуя — і вперед!». І рушай уперед.
Robert Rosiński