Уже багато років триває суперечка про те, хто відповідальний за конфлікт у польському суспільстві. Особливо помітно це між двома найбільшими партіями — PiS і Platformą Obywatelską. PiS стверджує, що це провина Туска та PO, нагадуючи, зокрема, вислів «мохерові берети». PO стверджує, що це провина Качинського та PiS, закидаючи їм, серед іншого, поділ людей на кращий і гірший сорт. У політичній боротьбі правлячий табір використовує державні ЗМІ. Опозицію підтримують комерційні медіа.
Це лише одна з осей конфлікту та взаємних звинувачень. Між тими, хто керує, і фактично всією опозицією тривають постійні штовханина, роблення одне одному на зло та взаємне заперечення майже всього. Ситуації, коли в сеймі голосували узгоджено, можна полічити на пальцях однієї руки. І таким чином ми маємо справу з нескінченним політичним скандалом.
На жаль, такі дії неодноразово впливають на людські позиції та емоції у повсякденному житті. Одних це смішить, але в інших викликає агресію та породжує конфлікти в найближчому оточенні — між знайомими і навіть у сім’ях. Виникає питання: чи варто дозволяти політикам втягувати себе в цю гру?
Для чого ці конфлікти?
Конфлікти та емоції потрібні партіям для мобілізації виборців і утримання їх у стані готовності, щоб піти на вибори та проголосувати відповідно до волі тих, хто ці емоції розпалює і спрямовує у вигідний для себе спосіб. Так партії керують виборцями. Ідеальна ситуація з погляду деяких партій — створити якомога ширшу групу прихильників так званого залізного електорату, який безмежно й некритично вірить своїм лідерам, піддається емоціям і здатен пробачити своїм кумирам майже все.
Ярлики та обкидання брудом
Тим часом політична боротьба стає дедалі жорстокішою. Що ближче до виборів, то гірше буде. Такі визначення, як: лівак, фашист, зрадник, ворог батьківщини... вже стали ярликами, що наклеюються на будь-яку людину з іншими поглядами — без роздумів, без їх розуміння, без жодного самоконтролю. Особливо це видно в Інтернеті та соціальних мережах.
Дистанція та стриманість
Тому варто трохи дистанціюватися від партій, політики та поведінки політиків. Не йдеться про те, щоб заплющити очі й затулити вуха, перестати стежити за подіями та вдавати, що нічого не відбувається. Радше йдеться про те, щоб не піддаватися емоціям і усвідомлювати цю політично-партійну гру. Пам’ятаймо, що мета партій — передусім здобути й утримати владу. Також варто розуміти, що політики усвідомлюють: їхнє публічне життя — це сцена, як у театрі, на якій кожен грає роль, написану йому партією. Це гра в інтересах партії.
Добре пам’ятати про це і замість того, щоб дозволяти втягувати себе в цю гру нездорових емоцій, краще піти, наприклад, на прогулянку, покататися на велосипеді, сходити в кіно, провести час із родиною чи зустрітися з друзями.