Куба розповідає про себе та своє життя короткими, уривчастими реченнями. Я витягую з нього одну просту відповідь за іншою, але це конкретні факти. Де жив, яку роботу шукав, скільки має братів і сестер. Я думаю, як запитувати, щоб нічого йому не нав’язувати. Ми сидимо на лавці перед будівлею притулку для бездомних у Bolesławiec. На Кубі тепла куртка медового кольору. Він отримав її в подарунок. Вона йому подобається. Він дозволяє сфотографувати себе в ній. Він відкритий, усміхається і хоче розмовляти, але лише завдяки тому, що мене представила його самопроголошена опікунка, пані Agnieszka. Бо Куба не довіряє незнайомцям. Це основне правило виживання. Як каже Agnieszka, Куба боїться: суду, поліції, тата й мами.
Я питаю Кубу про плани й мрії. І одразу чую, що він хоче стати професійним боксером. Дізнаюся, що в день нашої зустрічі після обіду в Куби перше тренування. Я йду подивитися на нього.
Спортивна зала Zespołu Szkół Elektronicznych на вулиці Bielskiej проста, оформлення — наче з 1970-х років минулого століття: паркет, гімнастичні стінки, з одного боку підвішені боксерські груші та мішки. Під час тренування із підсобного приміщення виносять дзеркала. Рингу немає. Тренер Tomasz Tomczyk застерігає, що не хоче скаржитися, але ринг — його мрія, навіть демобілізований. Аби тільки спортсмени, які тренуються в TOP Boks Bolesławiec, мали навички роботи на рингу, бо їм важко битися з боксерами, які постійно тренуються на рингу. Тренер Tomasz — син болеславецького боксера Ryszarda Tomczyka, золотого медаліста чемпіонату Європи 1971 року в Мадриді.
Я заходжу до зали й бачу, що тренування триває на повну. Поглядом шукаю Кубу. Він є. Усміхається мені, але тренування не перериває. Як і всі молоді чоловіки, які тренуються, він дуже старанний. Це його перше заняття, і рухи ще дуже незграбні, але тренер хвалить Кубу передусім за наполегливість.
— Це перше тренування, — каже Tomasz Tomczyk. — Куба хотів побачити, як це — тренуватися професійно. Багато чого сказати не можна, але Куба витримав розминку, витримав заняття… — тренер обриває фразу й кричить спортсменам: «Зміна!». Він інструктує їх, стежить за тренуванням. Загалом не спускає спортсменів з очей. Видно, що це його велика пристрасть.
Група інтенсивно тренується, роблячи короткі перерви, щоб попити води. Кубі подобаються техніки, які він пробує. Він уперше вдягнув боксерські рукавички. Б’є по тренувальному мішку. Тренер знає, що хлопцеві бракує техніки, але наголошує: бокс — це спорт, який навчає не лише спритності й координації, а й є енергійною дисципліною. Я це бачу. Tomasz Tomczyk — могутній чоловік, але коли показує хлопцям вправи, видно, який він швидкий, спритний та активний. Я залишаю Кубу в залі. Через два дні, у неділю, запитаю, чи йому сподобалося. Він і далі сповнений енергії та каже, що ходитиме на тренування і що м’язи зовсім не болять.
Перший раунд: життя безхатька
Не кожен на вісімнадцятиріччя отримує від батьків ультиматум: робота або я вижену тебе з дому. Кубі виповнюється 18 років у квітні 2022 року. І такий ультиматум він отримує від мами. Мама живе з ним, своїм новим партнером та молодшими братом і сестрою Куби: сестрою, яка навчається у школі-інтернаті, та одинадцятирічним братом Куби.
Куба розповідає мені, що першу роботу знайшов сам. У пекарні в одному із сіл поблизу Bolesławiec. Але пропрацював там, можливо, два дні. Власник вирішив, що Куба не підходить для роботи пекарем, що він може завдати шкоди собі чи іншим. Потім Куба разом із мамою пішов до Bader, але й там після випробувального періоду, тобто приблизно через місяць, його не взяли на постійну роботу. Робота в Bader швидка, відрядна, і Куба не здатен її виконувати. Схоже, це вичерпало терпіння мами. З того, що мені вдається з’ясувати в Куби, у липні мама відвозить повнолітнього сина до Urzędu Gminy w Warcie Bolesławieckiej, де змушує його знятися з реєстрації у квартирі в Szczytnica. Я питаю Кубу, чому він погодився знятися з реєстрації?
— Я подумав, що ця особа буде мене так мучити, насилати поліцію, що краще мені знятися з реєстрації, — відповідає мені Куба.
Куба погодився говорити про матір, але наполягав називати її «цією особою». Ми з пані Agnieszka, у якої Куба провів вихідні, намагаємося трохи відмовити його від цієї ідеї. Ми надто мало знаємо про матір Куби та її життя, щоб виносити однозначні вироки. У нас також багато запитань про батька хлопця, який у цій історії з’являється нечасто. І, зі слів Куби, він не живе з мамою від моменту приїзду до Польщі з Англії.
— Коли ми повернулися з управління, ця особа сказала, що в мене є пів години, щоб забратися з дому, — розповідає мені Куба, і раптом виявляється, що це визначення, яким він називає матір, у такій ситуації може пасувати. — Я взяв рюкзак, одяг, штани, кофту й вийшов, — каже Куба (і в цьому є якась дитяча гордість: він високо тримає голову, хитає нею, хоче показати, що його це зовсім не зачепило, що його вигнала з дому ця особа).
Однак одразу після цієї розмови Куба просить Agnieszka дозволити йому вийти до іншої кімнати, бо в нього розболілася голова. Емоції справді дуже сильні. Важко слухати цю історію Куби.
— Спочатку в мене виникло бажання поговорити з цією жінкою, як мати з матір’ю, — розповідає Agnieszka. — Запитати, чи знає вона, де живе її бездомний син? Бо коли Куба сказав мені, де знайшов собі місце після того, як його вигнали з дому, у мене було стільки емоцій, що я вийшла до підсобки, аби не плакати при ньому. Я не могла уявити, що людина може жити в такому місці. Якби мій кіт провів там ніч, у мене були б проблеми із совістю, а що вже казати про дитину. Але що більше інформації я збирала про Кубу, то важче мені було зустрітися й поговорити з його матір’ю, — тихіше додає Agnieszka.
Куба легко знайшов покинуте приміщення, бо в дитинстві грався в Szczytnica. Тоді він ще жив в Англії, бо там працювали батьки, але на канікули приїжджав до Szczytnica. Куба знав місцевість і її закутки. Уся родина повернулася до Польщі три роки тому. Тепер, після вигнання з дому, він планував пішки йти до Англії або ще далі, але зрештою сказав, що йому не захотілося. Цією наївністю він обеззброїв мене.
Попри жахливі умови в покинутому приміщенні Куба залишився там і шукав їжу біля ресторанів. Szczytnica — населений пункт біля автомагістралі. Водії вантажівок давали йому талони на суп, йому також допомагали жінки ромського походження, які продавали телефони на парковці. Вони дуже перейнялися долею бездомного хлопця. Підтримували його, як могли. Хлопець і Agnieszka особливо згадують теплу й доброзичливу Carmen.
Зрештою Agnieszka стає самопроголошеною опікункою Куби, і тут розгортається наступна боротьба.
Другий раунд: Agnieszka та Ośrodek Pomocy Społecznej w Warcie Bolesławieckiej
Agnieszka, яку я відвідую в її квартирі в Szczytnica, приймає мене дуже привітно. Це маленька, ніжна жінка з великими темними очима в красивому обрамленні. Вона працює по 12 годинних змінах в одному з ресторанів біля автомагістралі. Вона єдина взялася за Кубу. Саме вона запустила весь медійний ажіотаж. Покликала на допомогу TVN Uwaga. Журналістам вона вдячна за допомогу, але також втомилася від медійного шуму.
Agnieszka вирішила знайти для Куби місце в притулку для бездомних. Вона зателефонувала з цього приводу до Ośrodek Pomocy Społecznej (OPS) у Warcie Bolesławieckiej, до якого належить Szczytnica. Перший контакт із соціальною працівницею, назвімо її Olgą, на думку пані Agnieszka був незадовільним. Agnieszka повідомила Olgę про бездомного хлопця, але чиновниця нібито відмовилася шукати бездомного в покинутих приміщеннях. На пропозицію зустрітися з бездомним Кубою у квартирі Agnieszka чиновниця також нібито категорично відмовилася.
Зрештою Agnieszka власним автомобілем відвезла Кубу до OPS. Це було на початку вересня. Agnieszka отримала документи, які потрібно було подати до Starostwo, щоб Куба міг претендувати на можливе встановлення групи інвалідності та призначення пов’язаної з цим пенсії.
Офіційна інформація від OPS, яку наша редакція отримала у вересні, звучала так:
Куба звернувся до нашого OPS у п’ятницю, тобто 09.09.2022 року. Він представив нам свою життєву ситуацію. При собі не мав жодної документації щодо стану здоров’я. Заявив, що спить у покинутому приміщенні. З нашого боку йому запропонували проживання в притулку для бездомних у Bolesławiec. Він підписав таку згоду. Ми розпочали процедуру підготовки документів для отримання висновку про інвалідність Куби. Це стало б підставою для надання йому ширшої підтримки відповідно до положень закону про соціальну допомогу. Ми зв’язалися з матір’ю Куби, яка прибула до нашого центру й представила ситуацію сина. Сьогодні була проведена розмова з батьком Куби, який має зателефонувати до нас. Соціальний працівник також розмовляв із судовим куратором щодо Куби. Наразі соціальний працівник разом із поліцією вирушив до Szczytnica, щоб з’ясувати ситуацію.
Elżbieta Żerdzińska, керівниця Gminny Ośrodek Pomocy Społecznej у Warcie Bolesławieckiej
Agnieszka не вважає, що працівниця Olga поставилася до неї та Куби з належною ретельністю. Увесь час вона почувалася так, ніби Olga ставиться до неї як до непроханого гостя. Їй здавалося, що ні Olga, ні хтось інший в OPS не переймається ситуацією Куби. Це відчуття безпорадності та відсутності реакції спонукало Agnieszka звернутися по допомогу до медіа.
— Я була на роботі, коли почула крик, — розповідає Agnieszka. — Хтось мене кликав. Казали, що приїхала поліція, що тут Куба і що я потрібна. Пані Olga у супроводі поліції приїхала забрати Кубу до притулку. Але це було вже після приїзду TVN Uwaga. Куба боявся незнайомців, а передусім поліції. Він ні за що не сів би в поліцейську машину. Я сказала, що поїду з ним. Поруч зі мною він почувався безпечно. Так, під камери, ми влаштували Кубу в притулок, — завершує Agnieszka й усміхається.
Elżbieta Żerdzińska, керівниця OPS, заперечує, що журналісти вплинули на рішення розмістити Кубу в притулку та зайнятися справою 18-річного бездомного. У мене немає підстав не вірити в щирість її слів. Керівниця говорить про процедури, про складну ситуацію Jakuba. У повітовому притулку гміна Warta Bolesławiecka має 4 місця, гміна платить за них 10 тисяч злотих на рік. Бездомні, які звертаються до притулку, а їхнім останнім місцем реєстрації була гміна Warta Bolesławiecka, мають бути належним чином прикріплені до неї. Керівниця OPS також каже, що бездомні зобов’язані зареєструватися в Urząd Pracy і спрямовувати 30% своїх доходів, якими б вони не були, на оплату притулку. Куба наразі не може виконати цей обов’язок.
Керівниця також пише редакції istotne.pl, що для працівниць OPS Agnieszka не є стороною у всій справі, і вони не зобов’язані з нею співпрацювати. Коли я кажу, що лише Agnieszka зацікавилася долею Куби, бо ні батько, ні мати, ні брати й сестри не допомогли Кубі, директорка погоджується зі мною. Але швидко додає, що Куба — людина, яка викликає в людей довіру, а навіть жалість, але сам нічого для себе не робить. Однак ми не продовжуємо цю тему. Мені довелося б запитати, чому батьки Куби не зробили для свого сина того, що зробила Agnieszka, а ми обидві знаємо, що відповіді тут немає. Я лише нагадую, що, хоча Agnieszka не є стороною у справі, вона все ж отримала документи, які потрібно подати до Starostwo, щоб комісія, можливо, встановила Кубі групу інвалідності. Керівниця відповідає, що такі документи може отримати кожен. Їх також отримала мати Куби. OPS може перевірити, чи будуть вони подані до Starostwo і хто їх подав. На цьому ми завершуємо розмову.
Третій раунд: клопотання про поміщення Куби до психіатричної лікарні
Я зустрічаюся з представницею Jakub, адвокаткою Justyną Olechnowicz, у її кабінеті. Про справу, яка нині розглядається в сімейному суді, ми не говоримо, але я розпитую про правове становище Куби.
— У справі було подано клопотання (його подали мати Jakub та OPS у Warcie Bolesławieckiej — прим. ред.) про поміщення учасника провадження (Jakub — прим. ред.) до психіатричної лікарні на підставі статті 29 Закону про охорону психічного здоров’я, — каже адвокатка Justyna Olechnowicz, представниця Jakub. — На підставі цього закону особу можуть прийняти до психіатричної лікарні без її згоди, якщо вона психічно хвора або має розумову відсталість, нездатна задовольняти основні життєві потреби, а також є обґрунтовані підстави вважати, що лікування в психіатричній лікарні поліпшить стан її здоров’я. Наразі рішення у справі ще немає. Наступне засідання призначене судом, імовірно, суд долучатиме доказ у вигляді додаткового або ще одного висновку судового експерта. Відповідно до волі учасника провадження (Jakub — прим. ред.) я виступаю проти його поміщення до психіатричної лікарні, — додає представниця.
Куба не хоче йти до психіатричної лікарні. Після кількох спроб самогубства його поміщали до психіатричних відділень, зокрема до відділення в Bolesławiec. Відгуки про його перебування в лікарні добрі: після прийняття він має проблеми з дотриманням правил, неспокійний, але згодом заспокоюється й підпорядковується.
Під час телефонної бесіди, яку медики провели з матір’ю у травні 2021 року, Куба постає дитиною, яка змалку створювала проблеми. У бесіді з’являється вислів «вічно сидів на карній подушці». Я не знаю, що це може означати, бо Куба розповідав мені, що в кількарічному віці за покарання стояв навколішки на зернах рису. Один образ закарбувався в моїй пам’яті. Куба розповідав, як уся родина сиділа у вітальні й дивилася телевізор, а він мусив навколішки стояти в кутку на рисі. Коли я питаю, за що його карали, він відповідає, що іноді ні за що, а іноді за те, що не склав свої речі до шафи. Тоді батько викидав ці речі з вікна кімнати в садок або на сходову клітку. Куба мусив складати одяг доти, доки батько не визнавав, що все добре. Сам батько, за словами Куби, завжди дуже ретельно складав одяг у своїй шафі й робив це сам.
На думку матері Куби, її син неслухняний, ледачий, удома нічого не хотів робити, піддатливий чужому впливу, агресивний, краде, щоб здобути сигарети, які курить із 15 років. Неодноразово тікав із дому. Був складним для братів і сестер.
Я гуляю з Кубою Szczytnica. Стоїть прекрасний сонячний день. Куба питає, чи може викурити сигарету через мундштук. Я кажу, що не заперечую. Хлопець вмикає свої улюблені треки: хіп-хоп і реп. Молоді музиканти ритмічно вигукують свою образу на світ, свій біль, свою незгоду з людською підлістю, свою прив’язаність до братів. У своїх текстах вони описують жорстокий світ, у якому любов, вірність, братерство й повага — дуже рідкісні скарби.
Куба веде мене до будинку своєї мами. Цієї особи. Показує вікна квартири. Питає, чи хочу я зайти на сходову клітку. Я погоджуюся. Ми стоїмо перед дверима його колишньої квартири. На нових дверях крейдою намальовані символи K + M + B = 2022. Я думаю, що цій родині не повинно бракувати ані матеріальних засобів для утримання Куби, ані моральних орієнтирів, щоб опікуватися хлопцем з інвалідністю. Куба лише підходить до дверей квартири матері й просить не стукати. Ми спускаємося. І знову опиняємося на сонці. За кільканадцять метрів хлопець показує мені квартиру батька. Також показує автомобіль, яким їздить батько.
Після цієї сумної прогулянки ми повертаємося до будинку Agnieszka, слухаючи реперів, які говорять про втрачені ілюзії та світ без любові. Раптом нас обганяє автомобіль. Я помічаю гарну дівчину, підлітку, у чорному головному уборі, яка визирає через опущене вікно. Куба зупиняється, озирається, дивиться вслід автомобілю, який нас обігнав. Я думаю, що він хоче знайти для мене ще одну пісню, тому зупинився, але він каже, що щойно нас обігнала його мати з партнером, а дівчина у вікні автомобіля — його сестра.
Я чекаю, поки він оговтається, бо він дуже схвильований. Я теж, бо автомобіль не зупинився. Він проїхав повз нас, як повз чужих. Дівчинка навіть не ворухнулася, побачивши брата. А Куба, раптом помічаю, забувся й сказав «мати» замість «ця особа».
Grażyna Hanaf