Сьогодні колишнім членам «Солідарності» потрібні місцеві круглі столи. Вони повинні поговорити за ними заради демократії. Це краще, ніж через роки зізнаватися, що був регламентованим революціонером, і звинувачувати у зраді тих, хто взяв на себе відповідальність і почав керувати без братів із «правого» боку.

Другий том «Болеславецького щорічника» відкриває стаття Wiesława Ogrodnika, у якій автор описує вибори до контрактового сейму в Болеславці 1989 року. Автор пише, що Jan Kisiliczyk (колишній депутат, кандидат, якого підтримував Lech Wałęsa) був нав’язаний членам болеславецької «Солідарності». А група, що його підтримувала, керувалася прагненням перебрати владу в місті та неприязню до решти членів Комітету.

Зрада за Ogrodnik

Wiesław Ogrodnik описує неформальну зустріч у домі подружжя Kisiliczyków, у якій він брав участь. Danuta Maślicka (членкиня Громадянського комітету «Солідарність») представила на ній критерії, якими слід було керуватися під час майбутніх виборів, а також особу, що цим критеріям відповідала. Це було за кілька місяців до офіційного обрання кандидата до парламенту, яке відбулося 20 квітня 1989 року в катехитичній залі санктуарію Пресвятої Діви Марії під час засідання Громадянського комітету «Солідарність». «Це не було одностайним рішенням […]»* — пише Ogrodnik у своєму тексті. «Відбулася бурхлива дискусія. […] У певний момент розмова стала неприємною — і з обох сторін. Її кульмінацією стало залишення катехитичної зали J. Kisiliczykiem і D. Maślicką»*. Як пише Wiesław Ogrodnik, у цей критичний момент йому також запропонували балотуватися, але він рішуче відмовився. Обрання, за його словами, заздалегідь визначеного Kisiliczyka стало фактом.

Як доводить Ogrodnik, це був початок лиха. Група при депутаты зрадила «братів» із «Солідарності». Перед місцевими виборами Jan Kisiliczyk підтримав не ГК «Солідарність», а власний Громадянський комітет місцевого самоврядування при депутаты. Потім ГКМС висунув на виборах власну команду й переміг (із 32 депутатів до ради пройшли 17 представників — прим. ред.). Це дало членам ГКМС можливість обрати власного мера — Józefa Króla (першого мера після вільних місцевих виборів обирала міська рада більшістю голосів).

Ogrodnik також окреслює ширший контекст цієї місцевої зради. Її подали на Круглому столі. Там, пише він, перевагу здобули світські ліві (Bronisław Geremek і Adam Michnik), які відсували на другий план «незалежницьку, національно-демократичну течію, вірну таким цінностям, як відданість Церкві та християнській вірі, національна гордість і незалежність»*.

Самовідсторонення на другий план

У пам’ятному 1989 році Wiesław Ogrodnik двічі мав шанс змінити перебіг подій на політичній сцені Болеславця. Він був членом комітету ГК «Солідарність» на рівних правах із Danuta Maślicka, яка просувала Jana Kisiliczyka. Чому він не протестував на неформальній зустрічі в домі Kisiliczyków? Чому не шукав і не просував власного кандидата протягом кількох місяців до формального засідання Комітету? Зрештою, чому сам не балотувався? Він має політичні амбіції, які сьогодні привели його на посаду заступника найвищого посадовця міста. Чому, коли тоді пролунала пропозиція, він відмовився? Якщо правдою є те, що Jan Filipek питав Ogrodnika, чи балотуватиметься той, коли вирішувалася доля кандидата, якого підтримував Wałęsa, це означає, що він шукав суперника для Kisiliczyka.

Ogrodnik почувається ошуканим. Він вважає себе санкціонованим революціонером у регламентованій революції. Вважає, що 1989 року перемогли ті, хто підтримував Kiszczaka та Jaruzelskiego. Сьогодні шкодує, що не читав дітям казок, замість того щоб боротися за вільну Польщу.

Зрада революціонера

Не кожен у ті перші дні здобутої свободи зміг упоратися із самою свободою. Червоне чудовисько зникло, а разом із ним — бездоганні революціонери. Для багатьох людей свобода потонула в тумані. І демократію будували навпомацки. А вона могла створюватися лише в дії.

Після перемоги Громадянський комітет місцевого самоврядування при депутаты розпочав діяльність. Вони виграли місцеві вибори, мали більшість у міській раді (17 депутатів ГКМС, 13 депутатів ГК «Солідарність» і 2 депутати Демократичної партії). Розкол «Солідарності» став фактом. Управління радою, обрання голови, а потім мера міста — це була не боротьба з червоним ворогом. Це була боротьба з братом. Ментально недавні революціонери все ділили на біле й червоне. Коли зник зрозумілий ворог, ним назвали тих, хто мав інше бачення вільної Польщі. Цей поділ солідаристів на лівих і правих породив IV Річ Посполиту. Звинувачення Wałęsy у співпраці з комуністами та підрив ідеї Круглого столу. Він призвів до очорнення незалежницького повстання поляків. Те, чим ми могли б пишатися, раптом перетворилося на те, чого слід соромитися. Це найгірша зрада «Солідарності», якої допустилися її творці.

На прохання прокоментувати Danuta Maślicka каже, що пишається тим, що діяла задля «Солідарності». — Я абсолютно ні про що не шкодую, — запевняє Danuta Maślicka. — У нашому домі все було підпорядковане «Солідарності». Наше сімейне життя залишалося осторонь. Я пишаюся своєю активністю. І не вважаю себе революціонеркою. Діючи у Вроцлаві, Гданську та Болеславці, я познайомилася з чудовими людьми. Ми прагнули запросити громадян до управління та відповідальності.

З перспективи років звинувачення Ogrodnika у зраді частини «Солідарності» не так шкодять, як його применшення самої революції та боротьби з комуністичною системою. Він був активним учасником, а тепер подає поганий приклад.

Сьогодні ми користуємося свободою, яку вибороли Ogrodnik і Maślicka, і Kaczyński, і Wałęsa. Це були величезні зусилля для них усіх. Це була самопожертва, на яку здатна не кожна людина. Поділ на кращих і гірших, правих і лівих у цьому контексті підриває сенс самого повстання. Колишні члени «Солідарності» мають захотіти сісти за спільний стіл. І пояснити одне одному багато зрад. Ми можемо подякувати їм за те, що вони зробили для Польщі та для нас. Демократія не є досконалою. Але вони боролися не за ідеальний світ, а за вільний світ. Пишучи про регламентовану революцію, Wiesław Ogrodnik применшує її цінність. Він кривдить не лише себе, а й позбавляє поляків приводу пишатися власною історією. Це найгірша зрада революціонера.

* Wiesław Ogrodnik: Вибори до контрактового сейму в Болеславці 1989 року, «Болеславецький щорічник» 2009. Болеславець 2010, Музей кераміки в Болеславці, с. 10–16

(інформація Grażyna Hanaf)