Після смерті проф. Вінцентія Тиранкевича у 1964 році Зигмунт Брусило, як молодий випускник історичного факультету, приїхав на вакантне місце до болеславецького ліцею.

Болеславець сподобався молодому магістру, який оцінив і чарівність старого міста, і господарський потенціал міста. Зигмунт Брусило оселився в кімнатці на третьому поверсі ліцею, поруч із лікарським кабінетом.

Робота професора історії та знань про Польщу сподобалася молодому чоловікові. Це було елітне заняття. У 60-х роках XX століття педагогічний колектив ліцею був молодим (23–35 років), а вчителі мали вищу освіту. Це сприяло встановленню близьких дружніх стосунків із людьми, які мали подібні захоплення та рівень освіти.

Перший випускний іспит, у якому Зигмунт Брусило брав участь як екзаменатор, відбувся в травні 1965 року. Це був зовсім інший випускний іспит, ніж сьогодні. Відрізнялися не лише правила оцінювання — за іспит виставляли оцінки (від 2 до 5), — а й одяг випускників і випускниць.

– У 60-х роках діяли правила, які з сучасної перспективи здаються досить екзотичними, – згадує Зигмунт Брусило. – Обов’язково потрібно було носити шкільний значок. Це перевіряв черговий учитель біля входу до школи. Темно-синій або чорний фартушок, заборона макіяжу для дівчат, взуття на плоских підборах. Учениці не носили штанів, а проти довгого волосся хлопців, які наслідували «бітлів», Нємєна чи інших рок-музикантів, вели «війну». Директор направляв учителів чергувати в міських кав’ярнях, щоб перевірити, чи не перебуває там молодь у заборонений час. Бал тривав до опівночі, і на ньому був обов’язковим шкільний одяг: біла блузка й темно-синя спідничка, костюм і краватка, – описує Зигмунт Брусило.

Через рік після першого випускного іспиту в ролі екзаменатора Зигмунт Брусило познайомив у школі свою майбутню дружину. У 1966 році до ліцею на посаду вчительки прийняли молоду випускницю полоністики Вроцлавського університету Аліцію. Згодом відбулося і призначення на посаду директора ліцею. У 70-х роках XX століття Зигмунт Брусило, уже як директор, прийняв на роботу, зокрема, Барбару Слабонь та Марію Лужняк (викладачок польської мови та літератури), Зофію Дяковську (викладачку математики), Едмунда Малінського і Станіслава Малковського (викладачів історії).

Усі спогади можна прочитати в «Болеславецькому щорічнику» за 2017 рік.