Спочатку зроблю зізнання, доволі шокуюче для деяких співвітчизників: я не дуже люблю свята. Ну, це вже позаду. Уф. Тепер мені буде легше. Хтось запитає — чому? Відповідь проста. Моя вроджена, глибоко, на жаль, укорінена впертість. Коли маю бажання святкувати — святкую. Коли потребую тиші — усамітнююся. Коли хочу постити — постую. Мене не дуже приваблює робити те, що роблять усі інші, та ще й у той самий час. І все на цю тему.
Але не про це я хотів написати. Хотів, усупереч тому, що написав вище, зізнатися, що під час свят трапляються (навіть зі мною!) прекрасні, незабутні миті. Такою миттю — навіть довшою — було видовище (як його назвати?!), яке я побачив і почув у Великий четвер у Костелі Успіння Пресвятої Діви Марії в Bolesławiec. Воно називалося «Хресна дорога» і полягало в тому, що відомий актор Jan Nowicki читав тексти до наступних стацій Хресної дороги, автором яких був сам ks. Jana Twardowskiego, а після кожного такого читання звучала музична імпресія у виконанні чотирьох музикантів родом із Кракова. Одразу поясню: музикантів із виразним джазовим корінням. А очолював їх автор усього проєкту, відомий (зрештою, мабуть, уже не для багатьох) краківський джазовий музикант — Marek Stryszowski (пам’ятаєте «Laboratorium»?).
Про саму музику я не буду розводитися — як завжди, це справа смаку. Мені вона сподобалася. Вона пасувала до текстів ксьондза Твардовського: у ній було багато і смутку, що супроводжує останню дорогу Христа, і атмосфери тих місць — Єрусалима та самого Сходу…
Для мене, однак, у цій виставі набагато важливішими були Слова! Я сидів там, у костелі, і — як рідко коли — слухав те, що читав Jan Nowicki. А слова, які звучали, були водночас і важливими, і простими. А часом — проникливими.
Кілька прикладів? Будь ласка:
«Не треба соромитися слабкості. Нашою людською силою може бути усвідомлення власної слабкості». (Стація III — Перше падіння)
«Щоб допомагати, недостатньо лише доброти. Потрібна ще й відвага (…) Доброта без відваги безпорадна…» (Стація VI — Вероніка)
«Самотність починається не тоді, коли люди від нас ідуть, а тоді, коли ми відходимо від людей. Лише наша любов може подолати самотність». (Стація VII — Друге падіння)
І так понад 90 хвилин. Слово й Музика, чудово поєднані між собою, створили Містерію. Справжню Містерію Страстей Господніх. Але не тільки…
Цьому ми були свідками у Великий четвер у Костелі Успіння Пресвятої Діви Марії в Bolesławiec. Нехай шкодують ті, хто не прийшов!
Вітаю ксьондза-декана Andrzejowi Jarosiewiczowi з тим, що він надав виставі прекрасні інтер’єри відновленого санктуарію, а також Janowi Cołokidziemu, керівникові «Ziemi Bolesławieckiej», з тим, що він привіз до нас митців із Кракова. Це було варте того!
Robert Rosiński