Dariusz F., обвинувачений у знущанні з працівниці, розповідає власну версію подій

На судовому засіданні 22 лютого 2022 року обвинувачений понад дві з половиною години викладав свою версію подій. Пізніше виступив прокурор.

Виступ обвинуваченого Dariusz F.

Я хотів усе це сказати, Високий суде. Я багато разів допомагав Ewa (потерпілій — прим. ред.). Неправда, що я влаштував її на роботу внаслідок перемоги на виборах 2014 року. Саме так вона свідчила. Насправді вона давно зверталася з цим проханням (про працевлаштування — прим. ред.), можливо, ще з 2015 року або раніше. Вона висловила таке прохання, а я взяв це близько до серця. Я завжди допомагав людям — і родині, і незнайомим. Як міг, так і допомагав. У лютому 2015 року з’явилася можливість працевлаштувати пані Ewa на кладовищі, у квітковому магазині, на посаді господарського працівника. Вона виконувала на кладовищі господарські роботи та навчалася виготовляти вінки й букети. Працювала там до кінця 2016 року.

У 2016 році президент MZGK шукав когось на роботу на Міському ринку в дочірній компанії Zakładu Gospodarki Komunalnej. Я подумав про Ewa, адже вона теж чула цю пропозицію. Ми поговорили, і я побачив у її очах, що це її дуже зацікавило. Після мого оголошення президентові вона із радістю пішла працювати на Міський ринок. Я знав, що вона хоче працювати там довше, і думав, що вона зробить там кар’єру. Хоча її взяли на заміщення, з розмов із президентом я зробив висновок, що вона залишиться там назавжди або надовго. Я здивувався, коли через чотири місяці в неї не склалося. Я питав, що сталося, але президент не хотів нічого казати. Це був період реорганізації компанії MZGK, багато роботи й проблем. Я попросив Ewa повернутися на кладовище, бо їй не було куди повертатися. 17 серпня 2017 року Ewa заявила, що хоче перейти зі мною до нової компанії (у 2017 році кладовищем перестала керувати міська компанія MZGK, а почала Miejski Zakład Gospodarki Mieszkaniowej. Dariusz F. став новим-старим керівником кладовища з 1 січня 2018 року — прим. ред.). Я вкотре подав цій жінці руку допомоги.

У 2017 році президент MZGK наказав створити список людей для роботи на кладовищі в MZGM (з 2018 року — прим. ред.). 1 січня 2018 року всі працівники зі списку знали, що працюватимуть зі мною і що я буду керівником. Це була взаємна згода на нашу співпрацю, і стосунки не були поганими. Працівники не були задоволені переходом, але мали комфортні умови: переходили автоматично, зі збереженням пільг і трудових договорів. Лише я не мав такого комфорту. Я був радником, а як радник не міг перейти автоматично, тому директор MZGM Kazimierz Łomotowski уклав зі мною строковий договір. Я мав скласти іспит на державного службовця, і лише після підготовчого періоду 21 червня 2018 року отримав безстроковий договір. Тоді я був упевнений, що працюватиму постійно.

Пані Ewa хотіла працювати зі мною. Неправда, що проблеми в наших стосунках виникли раніше, адже навіщо їй було б погоджуватися працювати з людиною, яка раніше її переслідувала?

2017–2018 роки були найскладнішим періодом, бо ми передавали компанію іншій компанії. Усе було новим. Ми впроваджували нові системи, кількість поховань зростала, а працівників бракувало. У цій ситуації я запропонував Ewa роботу в офісі (перехід із посади господарського працівника на посаду офісного працівника — прим. ред.) і знову побачив той блиск у її очах, як тоді, коли вона хотіла піти працювати на Міський ринок. Я був переконаний, що вона дуже хоче працювати в офісі. Була сімейна зустріч, і Ewa мала вийти на роботу 1 травня 2018 року.

Вона мала прийти 1 травня, але прийшла 6 травня, бо була поїздка на паломництво. Вона запланувала цю поїздку ще восени 2017 року й хотіла взяти відпустку. Тоді я відповів їй, що якщо буде можливість узяти відпустку, вона її отримає. Вона домоглася цієї відпустки, коли на роботі було безліч проблем. Вона вигадала собі, що поїде саме в період, коли має навчатися. Ми обмінялися думками, це була родина. Я не звик кричати, але вже багато років маю рефлюкс і часом мушу говорити голосніше. Я сказав: Як ти це уявляєш: їдеш тоді, коли маєш почати навчатися? Так ніде не буває, я не чув, щоб так було. Зрештою я дав їй цю відпустку, поступився, бо вона сказала, що вже заплатила аванс. Я теж віруюча людина, хоча не виставляю цього напоказ. Я сказав: Їдь у цю відпустку, повертайся швидко й щасливо та починай підготовчий період. Не було криків, не було злості — це була звичайна розмова.

У 2018 році ми впроваджували в компанії правила RODO. Траплялися помилки Ewa, пов’язані з RODO. Нібито я кричав і знущався з неї. Цього взагалі не було. Як керівник я мав повноваження захищати персональні дані й стежив за цим. Неправда, що я погрожував їй звільненням. Працівницю, яку я сам прийняв на роботу, я мав би звільняти? Це нелогічно.

Від осені (2018 року — прим. ред.) я казав, що з Ewa є проблеми, що вона працює повільно. Але добре, вона адаптувалася, не будемо обтяжувати її додатковими обов’язками.

10 вересня 2018 року Ewa була в Karpacz із сином. Не було б проблеми з її поїздкою, але за кілька днів до цього я дізнався, що 10 вересня моя дружина також має операцію і я мав бути її опікуном. Ми з Ewa обмінялися думками: спочатку це була звичайна розмова, потім вона мала рацію, я мав рацію, і відбувся гучний обмін думками. Жодних образ не було. Зрештою я поступився, і з дружиною на операцію поїхала донька, а Ewa поїхала із сином до Karpacz. Не знаю, що вона наговорила чоловікові, але це могло вплинути на те, що її чоловік, а мій кузен, зателефонував мені.

14 жовтня 2018 року, перед виборами, я отримав телефонний дзвінок від кузена, який кричав на мене. Він почав лаятися й ображати мене. Я був шокований, бо ми ніколи так не розмовляли. Я зрозумів це так, що я переслідую Ewa, і якщо не дам їй спокою, він мене знищить. Я попросив зустрітися й пояснити це непорозуміння. Кузен сказав мені, що знищить мене, тільки я не знав за що. Починалися вибори, кузен також сказав, що якщо мер Roman програє, то ви нічого не значите, «втратиш посаду».

Є ще два важливі факти. Директор (Kazimierz Łomotowski — прим. ред.) принижував моє значення. Я сказав йому, що знаю від спільних знайомих: він мене принижує. Він вибачився за це. Була ще одна ситуація — у червні 2018 року пані Ewa подала на мене скаргу. Директор приїхав до мене й вимагав повернути камери. Пам’ятаю це, ніби сьогодні: ми посварилися на очах у людей. Потім виявилося, що ці камери були в MZGM, і всі вибачилися переді мною, крім директора. Після цих ситуацій я не сумніваюся, що усунення мене з посади було спланованою акцією. На жаль, для цього використали Ewa, я так думаю: її зробили жертвою мобінгу, а з мене зробили мобера.

Уся ця справа довела мене до становища, у якому я перебуваю. Я безробітний, без права на допомогу. Мене публічно дискредитували. Не пригадую, щоб у цьому місті хтось зазнавав такого медійного лінчування.

Я приймав антидепресанти, не давав коментарів пресі, бо був не в змозі. Усі ці медійні статті жорстоко повторювалися кожні півтора місяця. Ewa розсекретила документи комісії з питань мобінгу. Унаслідок цих наполегливих, тривалих публікацій на Bolec.Info сталося нещастя: моя дружина не витримала, коли вкотре прочитала, якою людиною мене зображують, і втратила свідомість. Я їхав за каретою швидкої до Zgorzelec і ніколи цього не забуду. Слава Богу, вона одужала. Вона не могла змиритися з тим, що найближча родина, з якою ми зустрічалися на каву після церкви, могла зробити зі мною таке. З мене зробили мобера, а ця жінка стала переслідуваною. Ще скажу про мою матір: коли моя покійна мама читала ці газети — газета Bolec.Info виходить раз на два тижні, — я не сумніваюся, що це її добило.

Я публічна особа. З нагоди 25-річчя legnicka diocese я отримав медаль від єпископа. Мені зателефонував президент Polskiej Izby Pogrzebowej, який був обурений цією ситуацією, бо під час навчань ставив кладовище в Bolesławiec за приклад для всієї Польщі. Він сам написав рекомендаційного листа, описавши, якими були стосунки на кладовищі.

Я не погоджуюся з цими звинуваченнями, не підбурював до підроблення жодних підписів і намагався це довести, не чинив на цю жінку психологічного тиску. Я намагався довести, що це було наслідком помилок, а не особистих стосунків. Ніхто не хотів мене слухати, що вона припускалася помилок, і я заплатив за це величезну ціну. Прошу взяти до уваги те, що я сьогодні сказав.

Заключна промова прокурора Sebastiana Woźniaka

Одразу хочу сказати, Високий суде, що особисті докази не є тенденційними, як це намагався представити захист, і що слухали лише свідків, які давали свідчення не на користь обвинуваченого. Це не так. Варто згадати свідчення пана Bakalarz, Kołodziej чи Drzewiecki. Ці свідчення вигідні обвинуваченому. Є свідчення працівниці, яка припустилася помилки, повідомила про це обвинуваченому, а він не кричав і, як вона засвідчила, повівся не так, як вона очікувала. Саме так, Високий суде. А зазвичай свідки очікували негативної поведінки й коментарів з боку керівника — таких, що не відповідали стосункам між роботодавцем і працівником.

Адже не так, що обвинувачений чекав усі ці роки, щоб висловитися. Він висловлювався багато разів. Те, що представляє обвинувачений, — лише інтерпретація доказів, представлених у цій справі. А захист не здатен пояснити, чому свідчення інших свідків збігаються, є послідовними, логічними й взаємно доповнюють одне одного. Оцінюючи пояснення обвинуваченого, неможливо стверджувати, що вони суперечать обвинуваченням.

Обвинувачений применшує значення своєї поведінки. Лінія захисту зводиться до того, що потерпіла припускалася помилок, порушувала правила RODO, і це повторюється, мов мантра. Прошу Високий суд, смію стверджувати, що помиляються всі, лише ті, хто нічого не робить, не помиляються. Але ніде не сказано, що з людьми, які припускаються помилок, слід знущатися.

Так робити не можна, і обвинувачений має зрозуміти: помилки, у яких потерпіла зізнається, насправді не повинні були викликати такої реакції з боку обвинуваченого. Те, що робив обвинувачений, суперечить усім правилам належної поведінки. Кожен має гідність і право на належне ставлення, саме цього очікувала потерпіла. Якщо на підприємстві є помилки, завдання роботодавця — діагностувати ситуацію, вжити заходів і зробити висновки.

Усі ці натяки на те, що потерпіла є психічно хворою, що вона ненадійна, що має низький поріг емоційної реакції, — адже такі запитання ставив захист, — мають на меті підірвати довіру до потерпілої.

Маємо свідчення, які чітко говорять: обвинувачений підійшов до потерпілої, показав свій підпис і сказав: «Ти підписуватимеш документи ось так». Чому він так повівся? Адже знав, що так не роблять. Ніхто не підбурює до підроблення підписів. Мабуть, він не знав, що потерпіла мала право підписувати документи власним ім’ям і прізвищем. Але ми оцінюємо не поведінку потерпілої, а обвинуваченого, і маємо виходити з його усвідомлення та знань. Якщо взяти до уваги поведінку обвинуваченого, очевидно, що він хотів, аби потерпіла підробляла його підпис. На це вказують усі ці обставини.

Скажу прямо, бо за мною — докази. Мене не цікавить стан здоров’я обвинуваченого, мене цікавить стан здоров’я потерпілої. Не знаю, чи сьогодні обвинувачений плакав щиро, чи нещиро, адже до цього, протягом багатьох місяців, жертвою була потерпіла — саме їй доводилося стикатися зі складною реальністю, а обвинувачений красувався в офісі.

Добре, що потерпіла виявилася достатньо сильною, щоб вирішити порушити цю справу й пройти через неї. Я знаю, що їй було нелегко.

Маємо справу з публічною особою на відповідальній посаді. І саме обвинувачений наголошує на цих елементах, я б не став їх порушувати. Йдеться про такі елементи, як публічна та церковна, католицька діяльність. З огляду на це я ніколи не сказав би, що така людина здатна вчинити подібні дії.

Ступінь вини в цьому випадку високий. Ви така людина, від якої слід вимагати значно більше, ніж від інших. На жаль, обвинувачений не впорався з обов’язками, покладеними на нього як на керівника кладовища і, передусім, як на роботодавця. Докази нищівні, але обвинувачений і далі стоїть на своєму.

Ступінь суспільної шкідливості є значним. Ці дії осудні, вони руйнують життя інших і можуть призводити до драматичних наслідків — наприклад, до того, що потерпіла захворіла, а на тлі депресії в неї з’явилися соматичні симптоми. У таких ситуаціях люди накладають на себе руки.

Це не так, як стверджував захист, що потерпіла має таку психічну й емоційну структуру та все бере близько до серця. Навіть якби це було так, це не має значення. Найважливіше те, що обвинувачений на своїй посаді мав поводитися відповідно до виконуваної функції, щоб нікому не завдавати шкоди. Якщо щось було не так, слід було провести дисциплінарне провадження, звільнити або оголосити догану. Обвинувачений цього не зробив і сьогодні каже, що не зробив, бо не зробив.

На мою думку, обвинувачений ніколи не повинен керувати працівниками, бо не придатний для цього. Щоб керувати людьми, потрібно мати велику дистанцію до себе, до власного характеру й розуміти, як поводитися у складних ситуаціях. Керівник насамперед має поставити себе на місце працівника й подумати, що він зробив би на його місці.

Ця справа показує й має показати суспільству, щоб люди могли побачити, яка поведінка підлягає оцінці суду в межах кримінального права, а яка виникає у відносинах між роботодавцем і працівником.

Суд остаточно оцінюватиме, чи містили ці дії ознаки злочинів, але не викликає сумнівів, що поведінка обвинуваченого щодо потерпілої була негідною і не повинна була мати місця.