Село, особливо невелике, з будинками, розкиданими на значній території, заховане десь у лісі чи глушині, — ідеальне місце для розгортання сюжету жахів. З таким переконанням я живу з дитинства, відколи проводила канікули у бабусі й дідуся в будинку на околиці, з усіх вікон якого було видно сосни та ялини Нижньосілезьких борів. У селі моїх бабусі й дідуся, точніше в присілку, було лише кілька десятків інших будинків. До всього цього бабуся й дідусь любили розповідати про примар і лісових дідів, які іноді стукали у їхнє вікно, про старого вусатого німця, що жив на горищі й торохтів ланцюгами (німець з’являвся в цих оповідях, щоб нам не спало на думку зазирати на горище, куди вели небезпечні для дітей сходи. Залякування було ефективним: без його відома я побувала на горищі щонайбільше кілька разів).
Ставши дорослою, я давно вже позбулася цих народних вигадок, але все ж не могла втриматися, щоб не піти на фільм Юліуша Махульського «Колискова» — горор комедійного характеру, знятий у скансені в Olsztynek. До всього цього, переконана в режисерському таланті, я охочіше пішла на фільм. І, на жаль, попри великі очікування, хороші рецензії та цікаве інтерв’ю з режисером (Kino, 2/2010), я розчарувалася.
Однак, перш ніж вийти з кінотеатру, я ще досить довго думала, що «Колискова» справді є фільмом, у якому Махульський — той самий чудовий режисер «Ва-банку», «Сексмісії», «Кінгсайзу» чи «Вінчі». Уже сама заставка фільму здається візуально досконалою, а музика Міхала Лоренца ще довго звучить у нас після сеансу. До сильних сторін фільму належить і задум сценарію: у селі Odlotowo з появою демонічної на вигляд родини починають зникати люди — власник будинку, в якому оселилася родина, листоноша, священник, паламар, працівниця соціальної служби, журналісти… Справою до того ж займається професійна польська поліція. Сценарій прикрашений чудовими й надзвичайно кумедними діалогами. Камера зі знанням справи рухається «в цих прекрасних природних декораціях» (людина починає шкодувати, що не живе в тому Odlotowo, навіть із не надто привітною родиною вампірів). У більшості випадків актори грають добре, хоча особисто мене дещо дратував грим Janusz Chabior у ролі старого (я весь час відчувала, що крок у нього надто пружний, а око надто блискуче).
Попри всі переваги фільму, у певний момент мені почало бракувати напруги. У хорошому жанровому фільмі емоції мають наростати, а в «Колисковій» не було сильної кульмінації. Для такого кіно це, на жаль, величезна помилка. У якийсь момент фільм майже без попередження закінчився, а засоби, до яких вдалися, щоб розв’язати сюжет, були надто банальними. Коротко кажучи, із серії скетчів може вийти чудове кабаре, але не обов’язково чудовий фільм.
Усім, хто все ж вирішить піти до кінотеатру, бажаю приємного перегляду. Здорового сміху з дрібкою страху під час сеансу точно не бракуватиме.
Katarzyna Boćkowska