«„Базилек дає собі раду”, друга частина записів, — це друкована версія блогу (інтернет-щоденника), який протягом двох років веде Jacek Pałka. Автор закінчив філософський факультет Сілезького університету, багато років працював журналістом. Нині працює вчителем англійської мови.
Boleslawiec.org: Як розійшовся перший наклад?
Jacek Pałka: Важко сказати. Я втратив зв’язок із першим видавцем. Напевно вийшло 3500 книжок. Цілком можливо, що був додатковий наклад. Мені здається, це чимало для такої польської прози, яка лише починає розвиватися.
B.org: Ви пишете про життя із сином. Як читачі реагують на ваші пригоди? У блозі часто з’являються думки, що ви повинні виховувати дитину так чи інакше...
JP: Бо кожен знає краще. Ці книжки — така собі комедія. Я ніколи не замислювався, чи стануть це поради, які підуть у народ. Я поділив своїх читачів на дві групи. Стурбовані матусі дорікають мені, що я дозволив дитині купатися у водоспаді, адже його могли підхопити хвилі та розбити об скелі. Їм не подобається, що я потураю, балую, розповідаю непристойності про «татуювання». Стурбовані матусі знають краще. З іншого боку, є досить численна група свідомих матусь, які вважають, що все гаразд і кожен виховує дітей за власним задумом. Сподіваюся, більшість людей мають почуття гумору й розуміють, що в житті все зовсім не так, як у книжці. Я прикрашаю дійсність. Ми живемо як звичайні люди, усе це лише полите таким сенсаційним соусом. Це не означає, що все вигадано — це правда.
B.org: Перша книжка мала успіх. Це, мабуть, декому болить?
JP: З усією покорою мушу сказати, що це, безперечно, був успіх. Нікому з Bolesławiec не вдалося видати таке чтиво на загальнопольському рівні, якщо, звісно, не брати до уваги спеціалізовані видавництва. І, звичайно, це дратує. Дратує людей із культурного та мистецького середовища. Частина з них уміє радіти моєму успіху разом зі мною, частина налаштована недружелюбно. Товариство, пов’язане з видаванням і продажем книжок, ставиться до мене досить прохолодно, хоча, наприклад, книгарня Agora мене підтримує і навіть організувала зустріч з автором. Не знаю, що стоїть за цією неприязню. Чи то комплекси, чи нездорова й безкорислива заздрість — не знаю. У моїх численних місцях роботи люди схильні замовчувати те, що я роблю. Жодних коментарів. Ніхто не кидається вітати, але й ніхто не обмовляє.
B.org: Ви виступили поруч із самотніми батьками у програмі «Розмови в ток-шоу». Ну і як?
JP: Тут треба трохи розповісти. Я не типовий самотній батько, бо виховую Michał разом із його мамою. Разом, але окремо. Я не підходив для цієї програми. Я опинився там, бо задумували дещо інший епізод під назвою «нетипове батьківство». На жаль, місце було лише для трьох героїв, і я опинився серед самотніх батьків. Щоправда, на початку урочисто спростував, що маю багато спільного з такою ситуацією. Це дуже хороша, корисна й розважальна програма. Читачі блогу раділи, бо нарешті могли побачити, який я на вигляд.
B.org: Чим ви займаєтеся щодня.
JP: Викладаю англійську мову в Zespół Szkół Mechanicznych. Також працюю в різних приватних школах. Роблю ще різні інші речі. І більше нічого.
B.org: А чим ви займалися раніше? Були якісь інші публікації, крім книжки?
JP: Займався журналістикою. Здається, пройшов через усі часописи Bolesławiec.
B.org: І які ваші враження?
JP: Я ухилюся від відповіді. Я не вписувався в журналістське товариство, бо просто цього не відчував. Волів адмініструвати, а не ходити на інтерв’ю. Любив верстати макет, писати фейлетони, а не розмовляти з читачами. Безперечно, у місцевих медіа є сумлінні люди, які багато на що здатні. Мені важко сказати, як медіа почуваються в реальності. Думаю, добре, що вони задовольняють багато потрібних потреб.
B.org: У вас не видно комп’ютера...
JP: Бо в мене його немає! Це певний феномен моєї роботи. Усі свої книжки я написав в інтернет-кафе, на комп’ютері батька або в школі. Звичайно, після занять або під час перерв.