Мене звати Martyna. Мені 16 років. Разом із подругами з журналістських майстер-класів я брала участь у протестах щодо закону про аборти. Коли ми дізналися, що Конституційний трибунал заборонив переривання вагітності у випадку тяжких вад плода, ми подумали, що це рішення обурливе й абсурдне.

Унаслідок ухвалення закону на вулиці міст по всій Польщі вийшли тисячі громадян, які дуже вульгарно висловлювали своє невдоволення.

– Страйк не міг відбутися в іншій формі. Ніхто не звернув би уваги на онлайн-протест, запропонований паном Morawiecki. Один із наших ровесників, Adam Goleński, до речі, людина, яка займається питаннями клімату (Клуб молоді Асоціації для Польщі), також висловився з цього приводу. У розмові з нами він визнав, що форма страйків є неналежною. Особисто я вважаю, що піти на демонстрацію, навіть у такому маленькому місті, як Bolesławiec, надзвичайно важливо, адже колись і ми можемо опинитися перед вибором – стати мамою, коли плід має тяжкі вади, чи ні, – сказала під час першого страйку Weronika.

– Я брала інтерв’ю в Adam Goleński. Слова про те, що кожен має право на гідну смерть, незалежно від того, чи це новонароджений, дитина або доросла людина, викликали в мене глибоке обурення. На запитання, хто забезпечить матерям дуже хворих або вмираючих дітей підтримку психологів, психіатрів і зрештою фінансову підтримку, він уже не відповів, – зізналася Wiktoria.

Ми бачили людей, які вигукували нецензурні гасла в бік протестувальників. Але кожен сам має право вирішувати, чи братиме участь у марші, чи ні, незалежно від віку.

– Мене дуже зворушив літній чоловік, який брав участь у протесті й заявив, що жінки повинні мати право вирішувати щодо власного тіла, адже у випадку переривання вагітності з тяжкими вадами саме вони переважно несуть тягар цього рішення до кінця життя. Він говорив спокійно, зі справжньою турботою про майбутнє матерів. Багатьом людям варто було б навчитися такої позиції, – зазначила Weronika.
Багато людей, попри те що ми живемо у вільній Польщі, боялися відкрито говорити про свої погляди. Щойно ми встигали представитися, вони питали, для кого проводиться інтерв’ю, з якою метою і навіщо. Вони не хотіли говорити.

Як молоді люди ми замислюємося, у якій країні нам довелося жити. Адже це вільна Польща. Вільна?… Ми не можемо вільно висловлювати свої думки, демонстрації придушують, ми не можемо ухвалювати рішення, що стосуються нас самих. Яке майбутнє на нас чекає?