Вулиці розташовані в південно-східній частині міста Bolesławiec, у районі вулиць Kresów II RP, Bronisława Kosiby та Zielonej. Надання назв новоствореним вулицям пов’язане з розбудовою житлового масиву та необхідністю присвоєння порядкових номерів збудованим об’єктам нерухомості.
Обґрунтування рішення щодо вулиці Sybiraków
Новостворена вулиця розташована в південно-східній частині міста Bolesławiec, у районі вулиць Kresów II RP, Bronisława Kosiby та Zielonej, у межах № 0014 міста Bolesławiec.
«Вулиця Sybiraków» складатиметься з ділянок із номерами 202/3, 201/2, а також із частин ділянок із номерами 234, 203, 201/3, 397, 196, 190, що є власністю міської ґміни Bolesławiec та перебувають у безстроковому користуванні юридичної особи.
У місцевому плані просторового розвитку міста Bolesławiec зазначені ділянки призначені під територію громадських доріг — вулиці класу під’їзних (позначення на плані D-KDD). Пропозиція надати назву новоствореній вулиці пов’язана з розбудовою житлового масиву та необхідністю присвоєння порядкових номерів новозбудованим об’єктам нерухомості.
Термін «Sybirak» має передусім два значення. У Росії так називають мешканців Сибіру, натомість у Польщі Sybirakami прийнято називати всіх поляків, яких заслали та примусово поселили в Сибіру («засланих до Сибіру»), значна частина яких ніколи не повернулася до Польщі.
Поляки вперше опинилися в Сибіру як військовополонені в першій половині XVII століття. Однак власне історія польських Sybiraków починається після розгрому Барської конфедерації у 1768 році.
Наступні хвилі заслань через участь у змовах, повстаннях і підпіллі відбувалися у 30–40-х роках XIX століття. Найбільше поляків потрапило до Сибіру внаслідок поразки Січневого повстання (1863–1867 роки). За оцінками, тоді заслали близько 16,8 тисячі поляків і 1,8 тисячі осіб, які їх супроводжували. В останні два десятиліття XIX століття «засилали» переважно учасників нелегального революційного руху. Від початку XX століття кількість засланців незначно, але систематично зростала. Серед них були люди, засуджені судами, а також вигнані з країни внаслідок адміністративного рішення. У 1910 році в Сибіру перебувало від 48 до 52 тисяч поляків.
Було визначено один маршрут перевезення засланців з Європи до Східного Сибіру (через Казань, Оренбург, Тобольськ), поділений на 61 етап. Усі засуджені до каторжних робіт, а також особи, засуджені до довічного чи тривалого поселення, мусили йти пішки в кайданах. Денна норма переходу становила від 21 до 42 кілометрів.
У СРСР Сибір і надалі був центром заслань; там, зокрема, виникла система таборів, якою керувало Головне управління таборів — ГУЛАГ. Після агресії СРСР проти Польщі сотні тисяч польських мешканців Kresów були переселені: одні до Сибіру, інші до Казахстану.
Від 17 вересня 1939 року до 1956 року вглиб Союзу Радянських Соціалістичних Республік — переважно до Сибіру та Казахстану — переселили від 1,3 до 1,5 мільйона поляків. Політичні виселення мали на меті винищення польських громадян із одночасним використанням їх як робочої сили на найважчих роботах. Вивезення здебільшого здійснювали за подібним сценарієм. Спочатку готували список осіб, призначених до вивезення, потім, зазвичай уночі, їх силоміць витягували з домівок і перевозили до найближчої залізничної станції. Майбутнім засланцям давали лише кілька хвилин на збори, а траплялося, що не дозволяли взяти нічого. Каторга починалася вже під час транспортування, яке тривало кілька тижнів. Людей перевозили у товарних вагонах, у кожному з яких розміщували навіть по 50 осіб. Часто вже на цьому етапі, у дорозі, люди помирали від холоду та голоду. Особливо це стосувалося літніх людей і дітей. Померлих ховали або залишали під час зупинки потяга вздовж залізничного насипу.
На місці їх найчастіше направляли на примусові роботи в гірничодобувній промисловості, лісовому господарстві чи сільському господарстві. Працювати мусили всі віком від 16 до 60 років, незалежно від статі. Однак траплялося, що працювали навіть дев’ятирічні діти, щоб заробити на їжу. Робота була дуже важкою: узимку люди мусили працювати за температури −40 °C. Улітку в деяких районах температура сягала навіть 50 °C. За оцінками, щорічна смертність становила близько 30%, що було наслідком недоїдання, виснаження, хвороб і холоду.
6 липня 1945 року було підписано польсько-радянську угоду про репатріацію з СРСР поляків, які могли довести наявність польського громадянства до Другої світової війни. Це був унікальний шанс для сотень тисяч поляків вижити й повернутися до Польщі. Однак ця угода не припинила подальших вивезень до Сибіру: тривали політичні заслання, пов’язані з діяльністю поляків — військовослужбовців підпілля за незалежність. Лише амністія після смерті Józef Stalin у 1953 році призвела до нових повернень поляків із Сибіру та Казахстану.
Транспорти із Сибіру та Казахстану безпосередньо направлялися на так звані Повернені землі. Заспанецькі, які поверталися, не могли розповідати про свою сибірську каторгу й офіційно називали себе «репатріантами з-за Бугу», через що навіть сьогодні важко визначити точну кількість Sybiraków, які в ті роки оселилися в Bolesławiec. У документах 40–50-х років XX століття ці цифри свідомо замовчувалися. За сучасними дослідженнями, ця група налічувала близько 150 осіб.
Кількість померлих у радянських таборах примусової праці досі важко встановити, однак історики оцінюють, що в них загинуло від 42 до 60 мільйонів людей різних національностей. Багато хто також залишився на «нелюдській землі», оскільки не зміг довести польське громадянство. Їхні нащадки живуть там і сьогодні.
Джерело: за матеріалами Muzeum Ceramiki w Bolesławcu.
Обґрунтування рішення щодо вулиці Generała Józefa Hallera
Новостворена вулиця розташована в південно-східній частині міста Bolesławiec, у районі вулиць Kresów II RP, Bronisława Kosiby та Zielonej, у межах № 0014 міста Bolesławiec.
«Вулиця Generała Józefa Hallera» складатиметься з ділянок із номерами 194/16, 194/6, а також із частин ділянок із номерами 195, 196, 397, 199/7, 199/1, 194/1, 194/14 у межах № 0014 міста Bolesławiec, що є власністю міської ґміни Bolesławiec, фізичних осіб та перебувають у безстроковому користуванні юридичної особи.
У місцевому плані просторового розвитку міста Bolesławiec зазначені ділянки призначені під територію громадських доріг — вулиці класу під’їзних (позначення на плані D-KDD). Пропозиція надати назву новоствореній вулиці пов’язана з розбудовою житлового масиву та необхідністю присвоєння порядкових номерів новозбудованим об’єктам нерухомості.
Generał Józef Haller народився 1873 року третьою дитиною із шести дітей землевласника, нащадка Jan Haller, власника першої в Польщі друкарні XVI століття. Його дід був капітаном під час Листопадового повстання, а батько брав участь у Січневому повстанні. Майбутній командувач Błękitna Armia провів дитинство в родинному маєтку Jurczyce під Kraków. Від 1882 року родина мешкала у Lwów, де юний Józef закінчив гімназію. Він навчався на факультеті артилерії Технічної академії у Відні, а після навчання 1895 року розпочав службу в австро-угорській армії у званні підпоручика. 1908 року він залишив військо у званні капітана, після чого працював у громадському русі кооперативів і проводив військові навчання молоді з Towarzystwo Gimnastyczne «Sokół», а також займався наданням польських рис скаутингу та перетворенням його на пластунський рух.
Після початку Першої світової війни Józef Haller був співорганізатором Польських легіонів на боці австро-угорської армії. Він очолив 3-й полк легіонів у званні полковника. Його підрозділи, зокрема, прославилися захопленням сіл Rafajłowa та Nadwórna, а також воювали з росіянами на Huculszczyzna та в Північній Bukowina. У липні 1916 року він очолив II бригаду легіонів, яка увійшла до складу Польського допоміжного корпусу. На знак протесту проти положень Брестського договору в березні 1918 року він разом із II бригадою прорвався через фронт і об’єднав її сили з польськими формуваннями в Росії. Очолив II Польський корпус в Україні та отримав генеральське звання.
Однак II корпус був розбитий німцями в битві під Kaniów у травні 1918 року, а його залишки потім пробиралися через революційну Росію до Murmańsk, звідки Haller також дістався Франції. У липні 1918 року він увійшов до складу Польського національного комітету й був призначений командувачем польської армії, що формувалася у Франції. Її становили добровольці з числа військовополонених, а також польської діаспори у Франції, США та Канаді. Через синю форму це формування назвали Błękitna Armia. Восени 1918 року вона брала участь у боях із німцями у Vosges та Champagne. Навесні 1919 року, коли Błękitna Armia переводили до Польщі, вона налічувала близько 68 тисяч військовослужбовців. Haller очолив Поморський фронт і в цій ролі в лютому 1920 року здійснив символічне одруження Польщі з Балтійським морем. У війні з більшовиками він командував Північним фронтом.
Після війни Haller очолював Związek Harcerstwa Polskiego і був президентом Польського Червоного Хреста. У 1922–1923 роках був депутатом Сейму від Християнського союзу національної єдності. У травні 1926 року Haller засудив переворот Piłsudski і був переведений у відставку. Від 1936 до 1939 року він був співорганізатором опозиційного Front Morges і очолював християнсько-демократичну Stronnictwo Pracy. Після Другої світової війни оселився у Великій Британії, де помер у червні 1960 року. Його прах перевезли до Польщі 1993 року.
Джерело: за матеріалами проф. Wojciech Roszkowski.
Обґрунтування щодо вулиці Generała Tadeusza Rozwadowskiego
Новостворена вулиця розташована в південно-східній частині міста Bolesławiec, у районі вулиць Kresów II RP, Bronisława Kosiby та Zielonej, у межах № 0014 міста Bolesławiec.
«Вулиця Generała Tadeusza Rozwadowskiego» складатиметься з ділянки № 191/34, а також із частин ділянок із номерами 195, 196, 191/10, 191/9, 187, 186, що є власністю міської ґміни Bolesławiec та перебувають у безстроковому користуванні юридичної особи. У місцевому плані просторового розвитку міста Bolesławiec зазначені ділянки призначені під територію громадських доріг — вулиці класу під’їзних (позначення на плані D-KDD). Пропозиція надати назву новоствореній вулиці пов’язана з розбудовою житлового масиву та необхідністю присвоєння порядкових номерів новозбудованим об’єктам нерухомості.
Generał Tadeusz Rozwadowski безперечно належить до найвидатніших командувачів в історії Польщі. 1920 року як начальник Генерального штабу він урятував польську армію від неминучої поразки. Значною мірою саме його праця, оптимізм і чудова співпраця з головнокомандувачем привели до великої перемоги у Варшавській битві. Тому він заслужив звання першого гетьмана відродженої батьківщини. Tadeusz Rozwadowski народився 19 травня 1866 року в Babina над річкою Łomnica, на території сучасної України. Гімназію закінчив у Lwów.
Потім, відповідно до родинної традиції, продовжив навчання у військовій школі кадетів кавалерії, яку закінчив із відзнакою. Хоча як перший учень міг розпочати службу в Австрії в одному з престижних підрозділів, він віддав перевагу поверненню на польські землі. Обрав Kraków, де служив у полку кінної артилерії, а потім — у Jarosław. Rozwadowski спеціалізувався на артилерійських військах, але його любов’ю були коні та кавалерія. 1891 року він із відзнакою закінчив навчання у престижній Вищій військовій школі у Відні.
Від 1896 року він був військовим аташе в București, де здобув щире визнання еліт, зокрема короля Румунії. 1907 року його перевели з Румунії до Stanisławów, де він став командиром 31-го польового артилерійського полку. Служачи в Stanisławów, Rozwadowski продемонстрував ще один свій талант, адже був також конструктором. Він винайшов артилерійський прицільний пристрій і гранато-шрапнель — новий тип снаряда, який спочатку вибухав у повітрі, засипаючи ворога кульками, а потім його бойова частина вибухала після зіткнення з ціллю.
1912 року він очолив артилерійську бригаду в Kraków, а 1913 року отримав звання генерал-майора. Після початку війни 1914 року очолив XII артилерійську бригаду Австро-Угорщини. У травні 1915 року відіграв ключову роль у прориві австрійсько-німецькими силами фронту в битві під Gorlice. Тоді Rozwadowski запропонував новий спосіб застосування артилерії — так звану рухому вогневу завісу, що полягала в переміщенні лінії артилерійського вогню безпосередньо перед наступаючою піхотою. Тісна взаємодія артилерії з піхотою дала змогу захопити російські позиції та змусила противника відступити.
1916 року військова влада Австро-Угорщини перевела Rozwadowski у відставку через його контакти з Регентською радою та виступи проти репресій щодо польського населення, яке проживало на охоплених війною територіях. Від 1918 року Rozwadowski служив у Війську Польському. Його призначили начальником Генерального штабу Війська Польського, а згодом — головнокомандувачем польських військ у Східній Галичині та командувачем армії «Схід».
Він зробив вагомий внесок у польську перемогу в польсько-українській війні. У 1919–1920 роках був начальником Польської військової місії в Парижі. На цій посаді в липні 1920 року взяв участь у конференції в Spa, де як єдиний представник Польщі офіційно протестував проти рішень конференції. Він повернувся до Польщі в критичний момент війни з більшовиками, коли Червона армія наступала в напрямку Варшави. Його викликали до столиці, де 22 липня 1920 року повторно призначили начальником Генерального штабу. Він обіймав цю посаду протягом усієї Варшавської битви, будучи одним із головнокомандувачів польської сторони.
Деякі історики називали Rozwadowski головним архітектором польської перемоги у Варшавській битві. У наступні роки його фактичну роль применшували. У 1921–1926 роках Rozwadowski почергово був генеральним інспектором кінноти та генеральним інспектором кавалерії. Він брав участь у реорганізації польської кавалерії. 12 травня 1926 року, після початку травневого перевороту, очолив легальні урядові сили. Після відставки президента Stanisław Wojciechowski та припинення вогню Rozwadowski разом із групою офіцерів, які командували урядовими силами під час перевороту, був заарештований і ув’язнений. Його утримували в камері з поганими умовами життя.
Санаційна влада місяцями зволікала з пред’явленням Rozwadowski обвинувального акта. У жовтні 1926 року у своєму рішенні Військовий окружний суд зазначив, що через відсутність доказів немає підстав утримувати його під вартою, однак через політичний тиск генерал не вийшов на свободу. Водночас у пресі була організована кампанія, спрямована на дискредитацію Rozwadowski. 30 квітня 1927 року генерала перевели у відставку. На тлі посилення в суспільстві петиційної кампанії на захист ув’язнених офіцерів 18 травня 1927 року Rozwadowski звільнили, при цьому допустивши численні правові порушення. Влада вперто переносила дату судового розгляду, який мав відбутися проти нього. Ув’язнення спричинило помітне погіршення здоров’я генерала. Він помер у Варшаві 18 жовтня 1928 року. Відповідно до останньої волі його поховали на Личаківському цвинтарі захисників Львова, серед могил його підлеглих.
Після Другої світової війни, коли цвинтар руйнувала влада УРСР, останки генерала перенесли. Через смерть безпосередніх свідків і відсутність інтересу польської влади в період ПНР обставини та місце поховання цих останків залишаються невідомими.
Джерело: за матеріалами historia.org.pl.