Тут є пошта, гуртожиток, музей, ресторан, вулиці: Цисова, Соснова, Дембова... Є навіть мечеть — поміж будинками видно білу вежу мінарету, увінчану сяючим золотом півмісяцем. На перший погляд, вона не дуже пасує цьому місцю. Однак ідеться про те, щоб військовослужбовці якомога сильніше відчули атмосферу Афганістану чи Іраку, адже для частини з них уже невдовзі такі краєвиди стануть повсякденністю... Такий вигляд має Центральний урбанізований навчальний центр на полігоні у Венджині. Іншими словами: збудований з нуля макет населеного пункту, де підрозділи сухопутних і спеціальних військ навчаються так званої чорної тактики. Вона пов’язана з веденням бою в місті.
Подалі від вікна
— Я приїхав сюди, щоб подивитися, як військовослужбовці 10-ї бронекавалерійської бригади зі Свєнтошова готуються до місії в Афганістані. Наразі в центрі ми маємо три взводи. Одночасно тренуємося в кількох місцях. Можемо собі це дозволити, бо сьогодні ми тут самі, — пояснює підполковник Marek Fiałka, виконувач обов’язків командира XIII ротації Польського військового контингенту в Афганістані, який у повсякденному житті командує 10-м механізованим батальйоном «Драконів». Ми стоїмо в тіні будівлі з вивіскою ресторану й чекаємо. За мить на початку вулиці з’являється перша вантажівка підвищеної прохідності. Повільно рухається поміж будівлями. За нею друга, потім третя. На дахах кабін — «ганнери» з кулеметами, готовими до стрільби. По обидва боки крокують військовослужбовці. За сигналом вони стають навколішки, оглядаючи найближче оточення. Радіостанція командира взводу, який стоїть поруч із нами, тріщить, надходять чергові доповіді.
— Патруль отримав завдання обшукати будівлю номер 427, — пояснює підполковник Fiałka. Це триповерховий «гуртожиток», що стоїть на протилежному боці вулиці. Військовослужбовці висипаються з вантажівок і займають визначені позиції: уздовж бічної стіни, під прикриттям бетонних плит прилеглого підземного переходу, за транспортними засобами. Кілька заходять до будівлі. — Усередині потрібно послідовно обшукати кожне приміщення, водночас тримаючись подалі від вікон. Це важливо, адже постріл може пролунати ззовні: з вулиці або сусідньої будівлі, — пізніше розповість капрал Adrian Stefański, командир групи, яка перевіряла приміщення «гуртожитку». Зрештою вони виявилися порожніми. І коли військовослужбовці вже виходили з будівлі, пролунав постріл. Його зробив снайпер, який переховувався на поверсі сусідньої пошти. Куля влучила в командира групи. Патруль мусив негайно перегрупуватися.
— У такому випадку головним завданням є евакуація пораненого та вивезення його із зони смерті, — пояснює капрал Stefański. Серед криків, що долинали звідусіль, пораненого негайно завантажили в одну з вантажівок, після чого колона рушила вгору вулицею. — Такі події зазвичай тривають хвилину, дві, можливо, кілька хвилин. Я був у кількох місіях в Афганістані. Лише одного разу брав участь у перестрілці, яка тривала годину, — зізнається підполковник Fiałka. — Під час таких подій підрозділ має реагувати блискавично. Військовослужбовці повинні знати, які позиції зайняти, як вести вогонь, щоб не становити загрози для своїх товаришів. Це питання своєрідної м’язової пам’яті. Автоматичних навичок, які потрібно відпрацювати. Тут це вийшло досить непогано, — визнає підполковник Fiałka.
Снайпер на десятій
Тим часом ми йдемо далі. На сусідній вулиці інший підрозділ тренується охороняти VIP-персону. До однієї з будівель під’їжджають два автомобілі. Тим часом до входу прямує чоловік у формі та бронежилеті, але без зброї. Саме він під час навчань виконує роль особи, яку охороняють. Рухається під посиленим прикриттям. Його оточують троє військовослужбовців, озброєних карабінами. За кілька метрів попереду йдуть ще двоє, колону замикає третій. Однак перед тим, як VIP зайде до будівлі, приміщення ретельно обшукують. Це робить окрема група, сформована зі взводу. «Чисто», — лунає команда. Можна починати зустріч. VIP зникає в будівлі в супроводі лише одного військовослужбовця. Решта зовні утворює кордон безпеки. За кілька хвилин зустріч закінчується. Однак VIP не сідає в автомобіль. Вирішує ще пройти вниз вулицею. Наприклад, щоб зустрітися з мешканцями.
«Снайпер на десятій!» — раптом кричить хтось із охорони. VIP кидають на землю. Двоє військовослужбовців прикривають його власними тілами. Інші стають навколішки, готові до стрільби. Одна з вантажівок зупиняється поперек дороги, друга розвертається. Військовослужбовці ведуть пригнутого VIP у її напрямку. Затягують його всередину. Вантажівка стрімко виїжджає на сусідню вулицю. Загрозу усунуто. — Забезпечення офіційних зустрічей під час місії буде одним із наших головних завдань, — пояснює старший штабний хорунжий Wojciech Ziółkowski, заступник командира п’ятого взводу охорони Польського військового контингенту. — Процедура щоразу подібна. Тут безпосередньої атаки не сталося, але військовослужбовці мусили блискавично відреагувати на потенційну загрозу. Наш VIP завжди має залишатися в так званій зоні безпеки, — додає він.
Ми йдемо далі. Вулиця піднімається вгору до чергового перехрестя. Поміж будівлями праворуч — спалений автобус, виглядає як листівка із зони війни. За кількасот метрів — наступні військовослужбовці. Їхній підрозділ зосереджується на самому обшуку будівель. — За сценарієм група, що складається з двох відділень, патрулює територію, під час чого потрапляє під обстріл. Точно невідомо, звідки пролунав постріл, тому потрібно перевірити навколишні будівлі. Військовослужбовці перегруповуються. Одне відділення залишається зовні, друге заходитиме до приміщень, — анонсує молодший хорунжий Wojciech Chojnacki, командир групи у п’ятому взводі.
На що вони звертатимуть увагу? — На все: від куп сміття, зібраного біля стін, у яких можуть бути заховані вибухові пристрої, до підозріло виглядаючих дротів чи розтяжок, які можуть слугувати для їхнього підриву, — пояснює хорунжий і додає, що обшук приміщень є одним із найскладніших елементів, пов’язаних із чорною тактикою. — До такого роду завдань готують усе відділення, але ключове значення тут має досвід. Військовослужбовці заходять у замкнений, незнайомий їм простір. До того ж усе відбувається дуже швидко. У разі загрози на реакцію вони мають лише частку секунди. Тут потрібно мати справді міцні нерви, — підкреслює підофіцер.
Цього разу я зможу на власні очі побачити, що відбувається всередині будівлі. — Тільки скажіть хлопцям, що всередині буде пан у бордовій кофті, — кидає підполковник Fiałka командиру групи. — Інакше вони сприймуть пана як когось із ворожої групи. Потенційного противника, — звертається він до мене. Тож я заходжу до будинку й стаю в кутку однієї з кімнат. Тим часом перед будівлею гальмує вантажівка. За мить до приміщення просовується ствол гвинтівки. За ним — військовослужбовець у повному спорядженні. Він оглядає кімнату, а потім переходить до наступної. У цей час його товариші розбігаються по інших частинах будівлі. Один спускається до підвалу. Усе це триває максимум кілька хвилин. Зрештою військовослужбовці збираються по обидва боки виходу, по одному вибігають назовні, застрибують у вантажівку й від’їжджають. Чисто.
— На полігоні у Венджині ми тренуємося вже три тижні. Звичайно, не лише в урбанізованому центрі, — підкреслює підполковник Fiałka. Військовослужбовці тренують стрільбу — поодинці та у складі групи, а також удосконалюють техніку штурму пагорба. — У понеділок до нас приїдуть колеги з Академії сухопутних військ, які привезуть із собою лазерний симулятор стрільби (LSS), що реєструє влучання. Завдяки цьому ми зможемо відтворити умови, максимально наближені до реального поля бою, — повідомляє виконувач обов’язків командира контингенту.
Усе це є підготовкою до запланованої на кінець травня сертифікації на рівні груп. Потім на військовослужбовців чекають наступні місяці навчання. Восени відбудеться сертифікація всього контингенту. — До Афганістану, найімовірніше, вирушимо наприкінці цього або на початку наступного року. Хоча тамтешня місія перетворилася зі стабілізаційної на навчально-дорадчу, у країні й далі небезпечно, і ми будь-якої миті можемо бути залучені до завдань за межами бази — хоча б до згаданої охорони VIP-персон чи супроводу конвоїв. Тому ми маємо бути готові до будь-яких обставин, — підсумовує підполковник Fiałka.
Текст: Łukasz Zalesiński, Polska Zbrojna. Фото: капітан Monika Wywiórka