Представляємо кілька слів про автора, написаних мистецтвознавицею Barbarą Harężą:
Змусити час зупинитися, щоб завмер подих, щоб нерухомість запанувала над рухом, а тиша — над гамором, щоб механізми, які приводить у дію perpetuum mobile, зупинилися на місці. Це велике вміння, відоме лише небагатьом: вмістити в одному кадрі швидкоплинність миті, її крихкість та ефемерність, а водночас надати їй візуального оформлення і форми.
Mirosław Machalski належить до тих небагатьох, хто за допомогою фотографії створює унікальні кадри швидкоплинної дійсності. Мандруючи незліченними місцями, часто вкрай бідними містами та районами, митець здійснює світлочутливу реєстрацію навколишньої дійсності. Саме повсякденність вулиці, її лише на перший погляд непривабливість він зробив предметом своїх пошуків і мистецьких досліджень. І хоча місце на фотографіях важливе, є тлом оповіді, що формує настрій, зрештою в центрі уваги перебуває людина, зафіксована у повсякденних ритуальних діях, поглинута прозою життя. Її крихкість, старість, слабкість, але також гідність, простодушність і незламність визначають силу виразності зображення, є водночас його причиною та наслідком. Водночас із цього бачення випромінюються певний оптимізм і радість життя, а передусім віра в людину.
Усе це робить фотографічний доробок Mirosław Machalski таким, що виходить за межі вуличної фотографії. Це не блискуча констатація дійсності, а поетичний погляд на неї, яким митець долучається до напряму репортажної гуманістичної фотографії, представленого видатними фотографами: Roberta Doisneau, Henri Cartier-Bressona, Gordona Parska та Tadeusza Rolke. У цих маленьких, на перший погляд незначущих митях, випадково зафіксованих у кадрі, міститься запитання про весь стан людини. Mirosław Machalski, виявляючи виняткову чутливість об’єктива, емпатію до фотографованої особи та рідкісне вміння знаходити красу в повсякденності, долучається саме до цього дискурсу.
У його фотографіях проникливому спостереженню за оточенням завжди відповідають увага до композиції та пластична виразність. Маємо справу з ахроматичними, сповненими гармонії крупними планами, у яких домінує людська постать. Але їм далеко до відшліфованих, досконалих у деталях кадрів, що творять дійсність, які нині створюються у масовому масштабі. Натомість ми отримуємо автентичну розповідь, що складається з послідовності навмисно недосконалих кадрів і має властивість стилістично цілісного циклу. Адже на ці роботи слід дивитися як на єдине ціле. Разом, завдяки своїй особливій формі, вони створюють щирий коментар до сфотографованої дійсності.
Дивлячись на перехожих, що проходять повз і увічнені в кадрі, продавців, зосереджених на своїй роботі, монахів, потай застигнутих у дрімоті, балакучих стареньких, бездомних, змирених із долею, ми відчуваємо дивне переконання, що їхня доля стає частиною нашої. Ми піддаємося враженню швидкоплинності миті, яка набуває виміру вічної миті. Просто затримуємо подих.