Marika відіграла у Piwnica Paryska гарячий концерт для своїх шанувальників, які веселилися з нею ще й на афтерпаті. До Bolesławiec її запросив шанувальник її музики Krzysztof Krzemiński (Jegomość), який дякує за допомогу в організації концерту. Йому допомогли друзі, власник Piwnica Paryska Bogusław Nowak і Bolesławiecki Ośrodek Kultury.
Концерт розпочався піснею «Wierzę w cuda», але найбільше про концерт і його силу говорить текст «Piękne panie», яку Marika під час виступу присвятила всім дівчатам:
Ей, прекрасні пані
зніміть із себе теплий одяг
бо вам нічого не станеться!(…)
Сьогодні тут посольство Ямайки.
Видно, як діє зелений прапор.
Вогонь тут мені дуже до душі.
Ця халупа тремтітиме до самих основ!
Разом із Marika у Bolesławiec були: вокалістка Ania «Maluta», яка підтримує її під час турів, Bartosz — перкусіоніст, Piotr — гітара, Konrad — бас, Jurek — ударні, Michał — клавішні та труба, а також звукорежисер Tomasz.
Marika — відкрита до людей, щира, невимушена й дуже талановита вокалістка — в інтерв’ю для порталу IstotneInformacje.pl розповіла про свій мистецький вибір і дорослішання, яке полягає в тому, що вона дедалі більше дозволяє собі бути собою та ризикувати, усвідомлюючи пов’язані з цим наслідки.
Grażyna Hanaf: — Які твої улюблені пісні?
Marika: — Їх кілька: «Moje serce» — ця пісня припала до душі великій кількості людей; «Masz to» — це заряд енергії фанкі й водночас моя улюблена композиція. Також рекомендую «Stop» — першу пісню, яку я написала. Вона мені дуже дорога. Це відхід від усталених рамок, у яких я працюю: у ній є трохи джазу, і вона більш баладна, ніж клубно-дискотечна. Я ставлюся до неї сентиментально. Перший текст, який потрапив до альбому через кілька років після написання. Я написала його приблизно п’ять років тому. Цей час змінив мене й цю пісню: я знайшла в ній кілька мистецьких слабких місць і виправила їх. «Stop» — лакмусовий папірець того, як людина виростає з певних речей, змінюється, дорослішає.
З чого ти виросла?
З віком я наважилася бути більш щирою та відкритою. Спочатку, коли людина прокладає шлях, вона користується безпечним колом протоптаних доріжок і рухається ними. Вона думає: якщо в когось іншого вийшло, то й у неї це теж непогано вийде. Я подорослішала, щоб робити щось по-своєму, наперекір. Часом борючись із тим, чого від мене очікують.
Чого шанувальники очікують від Marika?
Діє принцип: людям подобається те, що вони вже знають, що стало для них звичним. Від мене очікували більш танцювального, денс-альбому. А я написала кілька небезглуздих текстів і вирішила їх заспівати. Я вирішила перевірити себе у пісенному форматі, де більше співають, ніж читають реп і римують. І це вже здивувало людей, для яких певні жанри зарезервовані або для мейнстриму й попмузики, або для музичного кола, яким цікавляться їхні батьки.
Дорослішання для тебе — це здобуття мистецької автономії?
Моє дорослішання — і життєве, і мистецьке — полягає в тому, що я дедалі більше дозволяю собі бути собою та ризикувати, усвідомлюючи пов’язані з цим наслідки. Якщо людина втискається у відомий і тому безпечний формат, придуманий кимось іншим, вона захищена. Вона ховається за цим форматом, наче за маскою, і в чужій для себе сфері не зазнає болю. Якщо ж вона відкривається й кладе своє серце на тарілку, є дві можливості. Або це зрозуміють і приймуть, або висміють. Це завжди пов’язано з ризиком. Я дозволила собі дати шанс і ризикнути. Реакції справді такі, як я й очікувала. Одні це відкидають, інші цінують. Але добре, що так сталося, бо хто не ризикує, той не має. Я знаю, що чиню правильно.
Що цінують шанувальники, що їм подобається в текстах?
Думаю, передусім особистий посил і щирість. Я не відчуваю соціальної місії, просто мені здається, що вже саме вираження себе є цінним. Людина, яка має більшу чутливість і потребу в самовираженні, ніж пересічний Kowalski, а також божу іскру, що дозволяє їй привабливо висловлюватися, фільтрує світ крізь власну чутливість. Це дає людям щось неповторне, своє, унікальне, одноразове, нове й автентичне. Саме це варто показувати світові. Слухачі не думають точно так, як я, але відчувають, що я говорю щиро, і це до них доходить.
Ти досягла успіху? Ти співала на фестивалі в Opole…
Успіх я розумію так: я займаюся тим, що люблю, і можу показувати це людям, виступаючи на концертах. У комерційному сенсі я не обов’язково його досягла. З такою музикою, яку я граю, важко пробитися. Не знаю чому, але загал закохався в попрокову стилістику. Сподіваюся, це мине, як і всі модні тенденції. Щодо топових радіостанцій — це закриті кола. Отримавши запрошення до Opole, я вирішила показати, що в Польщі є інша музика — дуже популярна й улюблена. Я усвідомлювала, що значна частина братії альтернативної сцени критикуватиме мене через це. Але я аполітична, як і моя творчість. Для мене телебачення — це засіб комунікації: там я можу показати свої пісні й те, що в музиці відбувається щось більше. Реггі, фанкі, хіп-хоп — я намагаюся поєднати кілька жанрів у власний, властивий мені музичний коктейль.
(інформація Grażyna Hanaf)