Томаш Секєльський на початку зустрічі сказав, що жодна тема, яку він досі порушував, не викликала такої масштабної загальнопольської дискусії. Свій документальний фільм «Тільки не кажи нікому» він порівняв із записами Ренати Бегер, де було зафіксовано, як «політики PiS робили їй пропозиції».
– Так, була політична буря [przy nagraniach Beger] – сказав Секєльський. – Це був запис, відомий усій Польщі, але він не викликав такої дискусії, як «Тільки не кажи нікому». Практично на кожному кроці я зустрічаю когось, хто бачив цей фільм або був на його показі. Навіть дорогою до Болеславця я зупинився на автозаправці, і там до мене підійшла одна пані. Жоден журналістський матеріал в історії польської журналістики не започаткував такої дискусії. Це моє найбільше досягнення на сьогодні. Це хороший початок, адже я маю намір робити й інші великі речі, – заявив автор документального фільму.
Журналіст також сказав, що фільм і його поширення важливі для визначення майбутнього медіа. – Те, як мій фільм дійшов до всіх, показує, що не обов’язково мати велику телевізійну станцію — потрібно мати хороший матеріал та ідею, адже інтернет дає можливість дістатися до кожного, – сказав Секєльський.
Після зйомок фільму Томаш Секєльський відновлювався від роботи над ним, граючи у відеоігри, що, як він визнав, призвело до меншого спілкування з родиною, зокрема із сином. Інакше він не міг нейтралізувати пережите під час запису свідчень жертв зґвалтувань і сексуального насильства.
– Це було важко, мій брат не брав участі в усіх розмовах, бо ми хотіли забезпечити якомога інтимнішу атмосферу для людей, які розповідали перед камерою про весь цей досвід, – розповідав Секєльський. – А коли він отримав усі записи, то захотів переглянути їх за один раз. На другому записі він перервав перегляд...
Журналіст сказав, що найважчими ці записи були все ж для самих жертв.
– Вони вирішили розповісти про себе без гарантії, що з ними не станеться нічого неприємного. Вони були справжніми героями цього фільму, – говорить журналіст. – Саме вони вирішили дати свідчення. У таких розмовах потрібно бути щирим, бо ці люди дуже вразливі, відчувають фальш і штучність у співрозмовнику, тому з ними треба бути цілком щирим. У мене був випадок, коли після інтерв’ю одна з жертв виблювала. Ми не уявляємо, як психічні рани фізично впливають на людей, це неймовірно.
Журналіст також висловився про повільність польського правосуддя щодо Католицької церкви.
– Уявімо, що вчитель у Болеславці розбещує дитину, але має знайомого куратора, і цей куратор, використовуючи своє службове становище та можливості, переводить учителя з однієї школи до іншої, – говорить Секєльський. – І припустімо, що справа стає відомою, а журналісти її розкривають. Велику суму поставлю на те, що хлопці в балаклавах увірвалися б до квартир цього куратора та вчителя наступного дня після публікації матеріалу. Вони не чекали б кілька місяців, а діяли б негайно. Це гіпотетична ситуація, бо в цьому випадку держава дивно неповоротка, коли йдеться про церкву в Польщі.
Томаш Секєльський також висловився щодо гомофобного допису отця-директора Адама Ланггаммера з ордену піарів. Секєльський пояснив, що твердження, ніби педофілія в церкві є справою гомосексуальних священників, — це велике спрощення.
– У фільмі є свідчення жінок, адже це не лише проблема гомосексуальних осіб, як зволив діагностувати отець-директор, – сказав Секєльський. – Нагадаю, що найбільша частка педофільських злочинів припадає на сім’ї: батьків, дядьків, братів. І тут немає мови про гомосексуальні схильності. З опитування, проведеного церквою, я не пам’ятаю цифри, але приблизно 60% хлопців і 40% дівчат зазнають сексуального насильства в церкві. Священникам легше мати доступ до хлопців, оскільки хлопці є міністрантами. Дівчата значно рідше контактують зі священниками. Для багатьох духовних осіб було б, звісно, зручно, якби педофілія була проблемою гомосексуальності, хоча, на мою думку, гомосексуальність не є збоченням, але церква вчить, що це хвороба або збочення. Мушу засмутити отця-директора: церква має більшу проблему з педофілією, ніж із «гомосексуальним лобі», – додав журналіст.
Секєльський також порушив питання останніх виборів до Європейського парламенту.
– Перед виборами оголосили, що через мій фільм програє PiS, а після виборів оголосили, що через мій фільм програла Європейська коаліція. Це якийсь абсурд. Це показує, на якому дні перебувають політична публіцистика й аналітика. Бо якщо протягом чотирьох днів можна сказати щось абсолютно протилежне, то це просто дно. Політики Європейської коаліції злякалися теми, бо так вирішили публіцисти. Вони могли спочатку поїхати й запитати людей. Але вони спираються на те, що самі думають, що вирішать у готелі для депутатів. І часом дивуються, що люди думають інакше. PiS вирішила, що достатньо сильна, аби не перейматися цією темою, – сказав Томаш Секєльський.