Зизак уже кілька тижнів не сходив із перших шпальт газет. Про нього висловлювалися глава держави, глава уряду, а також відомі публіцисти й історики країни. Після публікації його магістерської роботи захиталися будівлі Ягеллонського університету та Інституту національної пам’яті.
І все це лише тому, що медіа з усієї книжки обсягом понад 600 сторінок вибрали тільки таблоїдні сюжети: маленького Лешека Валенсу, який мочився у кропильницю, та жвавого холостяка Лешека, батька позашлюбної дитини. Як каже Зизак, це історії з перших 30 сторінок твору. Решту майже ніхто не прочитав. Виявляється, небагато потрібно, щоб стати таблоїдним істориком. А Павел Зизак відповідає всім вимогам ідеальної зірки таблоїдів — як Дода чи Томаш Яцикув.
Передусім те, що він зробив, має ознаки скандалу, а також своїх відданих шанувальників і запеклих противників. Обидві групи давно мають сформовану думку про героя книжки, Леха Валенсу. Тому вони або люблять Зизака, або — м’яко кажучи — не люблять його.
Що можуть сказати шанувальники?
Станіслав Кодер, ведучий зустрічі, підкреслив, що нападки на молодого дослідника, який виконав величезну роботу й є лише звичайним магістром, — це «хамство». — І якщо Зизака називають пасквілянтом, то як слід називати критиків автора? — риторично запитує Станіслав Кодер. Він додає, що замість змістовної полеміки книжку висміюють. Для Павела Зизака він — молода людина, яка народилася після 1981 року й не може мати жодних знань про описуваний ним період, крім здобутих від свідків подій, з якими він розмовляв.
Свіжоспечений магістр, на думку Станіслава Кодера, можливо, не впорався з темою, але взявся за титанічну роботу, якої не виконав жоден відомий польський історик із науковим доробком.
— Валенса є іконою, яка підтримує «Громадянську платформу», і ця партія хоче використати авторитет Валенси, щоб замаскувати свої політичні дії, тому будь-яка критика сприймається негативно. Звідси й нападки, — додає історик, депутат міської ради, Євгеніуш Ковальський. На зустрічі також лунали слова на захист свободи висловлювань, зокрема Томаша Вайгта, який вважає, що кожен має право написати все. Євгеніуш Ковальський також виступає проти цензури. — Не можна законодавчо встановлювати охорону честі політика, як за санації це зробили з Юзефом Пілсудським: ще три роки після його смерті за образу імені Пілсудського можна було потрапити до в’язниці, — пояснює Євгеніуш Ковальський.
Прихильники Зизака стверджують, що книжка об’єктивна, бо автор не дає оцінок, а зіставляє думки. А кількість анонімних висловлювань мінімальна.
Що кажуть противники?
— Ці авторські зустрічі із Зизаком — це мітинги ненависті до Леха Валенси, — стверджує один з учасників зустрічі.
Богуслав Новак, депутат міської ради, емоційно ставиться до цієї справи. Під час зустрічі він вийшов. Лише нам щиро розповів, що пам’ятає часи комунізму та страх звичайних громадян виступити проти чинної влади. Він цінує Валенсу за те, що той мав сміливість у цей єдиний момент узяти на себе відповідальність і стати на чолі страйків. Це героїзм, якого багато хто не мав, бо люди були залякані. Новака не цікавить, з ким спав Валенса і де він мочився. Він вимагає поваги до нього за відвагу, яку той мав у собі у вісімдесятих роках.
Для одного з противників минуле Зизака та його відданість партії «Право і справедливість» позбавляють книжку достовірності, адже PiS давно руйнувала авторитети, а Зизак чудово вписався в цей політичний напрям. Анонімні або, як каже Зизак, анонімізовані свідчення, на думку деяких учасників зустрічі, не мають цінності. Це спосіб очорнити Валенсу під виглядом наукової праці. — Не потрібно оцінювати дві негативні думки, зіставлені між собою, люди мислять спрощено. Якщо Валенса мочився у кропильницю, то, носячи Богородицю на лацкані, він лицемір. Таким буде загальний висновок, — додає один з учасників зустрічі.
Не можна не погодитися з одним: історики підвели. Валенсі-лауреату Нобелівської премії, найвідомішому у світі поляку, бракує біографії. Ту, що з’явилася, неможливо ні з чим порівняти, неможливо розпочати жодної полеміки. Маємо історичну порожнечу, заповнену медійною сенсацією, підігрітою таблоїдними новинами. Замість Доди та її ліжкових проблем із партнером маємо «Валенса піс», польську версію брюссельського Manneken Pis — хлопчика, який мочиться. Можемо почати надсилати SMS із запитанням, чи мав Валенса дитину поза шлюбом, чи ні.
На зустрічі з Павелом Зизаком приходять люди, зацікавлені автором і сенсацією, яку він викликає. Заодно вони дізнаються, яким маленьким був великий Лех Валенса, і приймають пікантні подробиці його особистого життя.
Чи настав час таблоїдних істориків? І чи хочемо ми, щоб вони писали про нас і нашу історію?
(інформація ii)