Понад 13,6 тис. переглядів повідомлення про аварію на дорозі до Łaziska та 271 коментар користувачів Інтернету, які поділилися на дві фракції, що запекло воювали між собою. Цю аварію можна назвати найважливішою подією минулого тижня.
Одна людина загинула — водій автомобіля, який не впорався з керуванням. Ще двоє людей дістали поранення. У повідомленні не наводилося більше подробиць щодо постраждалих чи жертви. Було опубліковано кілька фотографій розбитих автомобілів.
Обговорення під повідомленням стандартно почалося з висловлення співчуття, а потім — із твердження, що дорога до Łaziska небезпечна. Хтось висловив потребу посилити профілактичні заходи, наприклад встановити на цій дорозі камери контролю швидкості або світлофори, що змушують знижувати швидкість. Однак після кількох дописів учасники форуму дедалі частіше почали писати про надто швидку їзду. Спочатку це ще не стосувалося жертви, писали загалом: «Їздіть швидше — тоді аварій точно буде менше». Або: «[…] видно, що камер контролю швидкості все ще замало, щоб вбити водіям у голову необхідність їздити повільніше […]».
Однак ця загальність швидко зникла, бо наступний допис належав свідку (звісно, уявному; як і будь-який анонімний запис в Інтернеті, ми не можемо вважати його достовірним). Одна з користувачок Інтернету написала: «Я бачила, з якою швидкістю він їхав через село, не дивно, що він врізався в дерево. Шкода лише, що, їдучи так, він поставив під загрозу водія іншого автомобіля. Жаль». Наступний допис від уявного знайомого швидко назвав жертву та постраждалого братами, які влаштували перегони на дорозі до Łaziska. І тоді спалахнула війна.
По один бік барикад опинилися користувачі Інтернету, які представлялися родиною, близькими або людьми, що знали жертву, а по інший — особи, для яких, як вони заявляли, загиблий хлопець був цілком чужим дорожнім піратом.
Одні писали про трагедію, що сталася в одному з будинків. Писали про страждання матері, яка дізналася про смерть сина, і страх за здоров’я другого, про наречену, яку залишила після себе жертва і яка, ймовірно, була вагітною, про біль друзів, які згадували жертву як чудового хлопця, що за все життя припустився однієї помилки й заплатив за неї життям.
Жоден із цих аргументів не переконав опонентів. На їхню думку, хлопець заслужив на смерть. Для них він був дорожнім піратом, який на власне бажання, через дурість, необережність і бездумність спричинив не лише власну смерть, а й каліцтво невинних людей — пасажира, за якого як водій відповідав, і другого водія, невинної жертви його бравади. Ба більше, він завдав болю близьким. Одним із найхарактерніших дописів цієї групи було твердження: «Чомусь я не хочу співчувати…».
Замислюєшся, чому індивідуальні страждання, і навіть смерть, у цьому випадку не сприймаються як спокута за можливі провини чи гріхи?! Є багато людей, які вважають, що водій, який їхав надто швидко, заслужив на смерть.
Один із дописів учасника форуму, якого найбільше критикували близькі жертви, дуже просто це пояснює: «[…] мене не хвилює, що він був чиїмось другом, сином, майбутнім батьком; для мене він потенційний убивця, якого, на щастя, усунув природний добір».
Не вірю, що існує хоча б одна людина, яка, їдучи за правилами й наражаючись через дорожнього пірата на небезпеку втратити здоров’я або життя, бажає йому безпечно доїхати додому, обійняти вагітну дружину та приємно провести вечір із родиною. Хоча, безперечно, коли наші емоції вщухають, минає страх за себе й близьких, ми забуваємо про всю подію — до наступної аварії.
Люди, які протестували проти дорожніх піратів, насправді не ганьбили цього одного трагічно загиблого чоловіка. Вони реагували на явище, на ситуації, яких як водії неодноразово зазнавали. Попри дотримання всіх заходів безпеки, вони ніколи не можуть бути впевнені, що на їхній дорозі не з’явиться людина, яка в житті чинить якесь «маленьке» безумство. І тоді їхній раціоналізм, обережність і дотримання правил нічого не вартуватимуть, бо на дорозі з’являється хтось, хто не дотримується жодних принципів. Його смерть є наслідком його вибору або поведінки. Однак їхня смерть чи інвалідність завжди буде невинним, ірраціональним сліпим випадком. Чимось, на що вони не заслуговували.
Першою думкою кожної людини в момент загрози життю є захист себе та вимога усунути з групи особу, яка створює небезпеку. Чи це погано? Напевно, згідно з багатьма релігіями, це осудливо. Але як людський вид ми завдяки такому мисленню вижили. Така поведінка є частиною нас.
Тому в багатьох випадках ми вважаємо, що існують особи, яких слід убити заради загального блага. Більшість нашого суспільства виступає за смертну кару для вбивць, ґвалтівників і педофілів. Це наш перший інстинктивний імпульс. Усунення. Потім голос подає нав’язаний культурою та релігією кодекс поведінки — співчуття, прощення чи емпатія до сімей, які втрачають кохану людину, котра для них завжди залишатиметься невинною.
Ніхто насправді не бажав смерті хлопця на дорозі до Łaziska. А особливо не бажали її люди, які так різко критикували дорожніх піратів. Вони протестували проти наражання на небезпеку власного життя та здоров’я своїх родин. Вони так само захищали своїх близьких, як друзі жертви шляхетно відстоювали її добре ім’я.
Опитування — дорожні пірати
Jak często czujesz się zagrożony przez pirata drogowego?
Grażyna Hanaf