На відкритті справжньої, а не поверхової жіночності ґрунтується унікальність виставки «Не одна з однією» польських фотографок, яких підтримують Stowarzyszenie Amazonek Femina Fenix та створений при ньому клуб Amazonki Young.
«У нашій культурі “сила тіла” полягає в його красі, але “сила в тілі” є рідкістю […]», — пише Clarissa Pinkola Estés, авторка відомої феміністичної біблії «Жінки, що біжать із вовками». Тіло слід захоплено споглядати не за його поверховість, переконує вона, а за життєву силу, здатність реагувати, переносити нас туди, куди ми хочемо, за витривалість.
Я не знаю жодної жінки, яка сказала б: «Мої ноги красиві, бо дозволяють мені йти куди завгодно», але знаю багатьох, які вважають себе або надто товстими, або надто худими. А якщо якась і вважає своє тіло красивим, то цінує його лише за відповідність чинному шаблону. А він один для мільйона жінок. І ми знайдемо його на обкладинці «Playboy». Це ідеал.
Хто має сміливість протистояти? Amazonki.
Наші груди й так уже давно нам — жінкам — не належать. Ними керує комерційний ринок. Їх мають ретушувати на комп’ютері, як на упаковці презервативів, які вони рекламують. Їх слід змінювати, виправляти, омолоджувати, збільшувати або зменшувати. Підлаштовувати під суспільне визначення досконалості. Pamela Anderson дозволила розрізати їх і наповнити силіконом. Потім застрахувала їх. На ній заробляють, відображаючи її образ у мільярдах копій і створюючи недосяжний зразок, канон, чинний у суспільстві.
Amazonki виграли багато битв. І, крім страху перед болем і хворобою, перед каліцтвом, їм довелося зіткнутися з не менш небезпечним ворогом: панівним у суспільстві переконанням про красу жіночого тіла.
Якщо ми хочемо допомогти Amazonki — нинішнім і майбутнім, — полюбімо власні тіла. Зламаймо умовності й знищмо стереотипи. Не вимірюймо їхню красу в сантиметрах чи розмірах — вона не походить з обкладинок глянцевих журналів. Не дозволяймо обмежити її одним шаблоном. Нехай наші тіла будуть для нас привабливими, бо дозволяють нам пізнавати світ почуттів. Вони реагують на ніжні жести, обіймаючи кохану істоту. Захищають нас від нападу, кусаючи, копаючи, завдаючи ударів. Дозволяють прийти на допомогу. Разом із нами долають хвороби.
Amazonki — яких зазвичай вважають понівеченими або красивими попри втрату — виграли у світу війну за власне, вільне судження про красу. Їхні тіла красиві, бо відновилися. Їхні руки красиві, бо несуть дітей. Їхні животи красиві, бо здригаються від сміху. Їхні груди красиві, бо дихають на повні груди.
Запрошую всіх на вернісаж виставки «Не одна з однією», організованої Bolesławiecki Ośrodek Kultury у Galeria Długa, у п’ятницю о 18:00.
Grażyna Hanaf