У Марракеші, у Фесі, а можливо, у Сафі — тепер уже не пам’ятаю де — я вперше побачила жінку в чадрі. Знаю лише, що це був пізній теплий день. Вулиці, парки й площі почали заповнюватися жінками з дітьми, а в ресторанах розсідалися чоловіки. Наставав вечір. Час виходити з дому, зустрічатися з друзями й робити покупки. Вулицями медини знову почало вирувати життя серед запахів м’яса, смаженого на грилі, пончиків, смаженої м’яти, апельсинів і спецій.
На одній із таких вулиць я помітила молоду подружню пару. Він — із чорною бородою ісламіста, у бездоганно білій шовковій джелабі та білих шкіряних бабушах на ногах, вона — у чорному. Чадра повністю її огортав, а кеф закривав обличчя. На руках у неї були довгі рукавички, щоб через необережність не відкрився навіть клаптик тіла.
Вони йшли поруч, не торкаючись одне одного, навіть не тримаючись за руки. Переходячи вулицю, чоловік ішов попереду й уважно роззирався, перевіряючи, чи нічого не наближається. Він захищав її від небезпек ззовні. Від натовпу, необережного перехожого, жінки з великими торбами, яка могла забруднити її сукню. Перевіряв, чи ніхто не проходить надто близько.
Незнайомі чоловіки з поваги, побачивши її, опускали погляд, не турбуючи нав’язливими поглядами. Я замислювалася, що вони можуть про неї думати. Про недоступну їхнім очам і приховану від них, наче найдорожчий скарб. Вони не могли розгледіти форми її тіла, відчути запах шкіри чи навіть зустрітися з її поглядом з-під скромно напівзаплющених повік. Її думки, бажання й цілі були для них нерозгаданими. Чому вона така?
Вона зникала в натовпі, який, розступившись перед нею, почав вливатися у вузьку вуличку суку. Прощаючись із нею подумки, я заздрила її здатності бути таємницею.
У культурі, де протягом століть так багато уваги приділяють покриттю тіла, причому це правило стосується і чоловіків, і жінок, оголеність не є лише скороминущим збудженням. Інтимність призначена для найближчих. Це таємниця людини. Скарб. Описи оголених жінок у літературі арабського світу такі магічні й витончені, бо тілесність у них поєднана з трансцендентним досвідом.
Переживання східних чоловіків під час вигляду оголеної жінки настільки відмінні, що їх важко порівняти із західним сприйняттям негліже. Спілкування з оголеним тілом — це ніби входження в інший вимір, невідомий світ. Це відкриття іншої галактики. Чужої й невимовно прекрасної.
Одну з найпрекрасніших метафор, що описують цей досвід, я знайшла в книзі марокканця Mohameda Choukri «Le pain nu» («Голий хліб»). У своїй автобіографії автор описує один ранок, коли, будучи юнаком, вирішив украсти кілька плодів із фігового саду.
Коли його руки й кишені були повні стиглих інжирів, він помітив доньку власника саду, що наближалася, — Azizę. Він хотів утекти, щоб його не спіймали на крадіжці, але його зацікавила поведінка дівчини. Вона мала надзвичайно дикий вигляд. Її волосся було розпущене, а в очах палало щось тривожне й демонічне. Вона наближалася до басейну, викопаного посеред саду, озираючись навколо, наче зі страхом. Заінтригований хлопець сховався серед дерев.
Азіза озирнулася й, переконавшись, що сама, розв’язала пояс, який скріплював одяг. «Її сукня розкрилася, наче крила птаха, який марно намагається злетіти». На одну мить, перш ніж дівчина повернулася до нього спиною, Mohamed побачив сліпучо-білі груди. Цей зроблений нею напівоберт був болісною насолодою. Плоди випали з його рук, а його тіло, приголомшене раптовим переживанням, затремтіло. Сукня Azizи спадала з її тіла в сліпучому сяйві сонця, що сходило, серед вереску й трелей пробуджених птахів та пронизливого ревіння віслюка. Крик врізався в мозок підглядача. Оголена Aziza була для нього немов позбавлена життя планета. «Дерева, що втратили листя, оселі, покинуті людьми, тварини, які втрачають шерсть». Порожнеча в неосяжному розумом космічному просторі дорівнювала оголеності молодої жінки. Коли, входячи у воду, вона знову повернулася до нього, його очі побачили нічим не прикриті соски й чорне волосся її лона. Він зізнався: «Усе моє тіло здригалося від насолоди. Я був там, щасливий серед гілок фігового дерева». Дівчина купалася, вода обтікала її тіло й була єдиною, хто міг до неї торкнутися. Mohamed стояв там, відчайдушно збуджений. Єдиний чоловік у світі, який міг милуватися її оголеністю.
Я читала цей опис у маленькому кафе в Касабланці. За сусідній столик підсіла молода пара. Вони замовили їй фруктовий коктейль, а йому — каву. Їхні руки обхопили посуд, але не торкнулися одна одної. Вони були занурені в розмову. Схилилися так близько, що вдували слова одне одному в уста. Не торкнулися навіть кінчиками пальців. Бажання згущувалося в теплому повітрі. Я подумала, що цю відстань між ними неможливо витримати і що вона надто болісна. Можливо, вони торкаються ногами, прихованими під столиком? Я поглянула. Але й там вони зберігали мінімальний порожній простір, що огортав їхню невинність, наче чадра.
Grażyna Hanaf